- Треба жити завжди.
- А як?
- Просто.
- Просто отак?
- А чому ні? Ти пробувала коли лежати в човні долілиць
на купі свіжоскошеного сіна,
обіруч обнімаючи річку, пустивши долоні у воду?
Ти відчувала насолоду від простих речей:
від печеного гарбуза щойно з печі,
від качана, на якому тане сіль,
бо він все ще гарячий?
Від м'яча, що полетів високо-високо,
вище тополі, але ж ось він падає вниз:
"Штендер*! Замріть усі, я вибаваю, я виграю!"
- Так, в твоєму раю було просто.
А мені в моїм ПостЕдемі як було, знаєш?
Краще не знати...
Звісно ж, мені вибирати. Кулька стрибає, колесо мчить.
Я знаю, колись навчусь жити просто, жити завжди,
але коли саме
достеменно не знаю...
*старовинна українська гра з м'ячем
світлина з Інтернету
Про100
© Copyright: Валентин Лученко, 2012
Свидетельство о публикации №212113001638
Свидетельство о публикации №212113001638
Рецензии