Ключ

                К  Л  Ю  Ч


Сварня. Гавкіт. Скрип. Свист. Матерня.
Місяць заятрився. Котиться.
Грудень.
Кінець року.
Собачий холод, голод, свобода, воля… на всі застави.
Притулок – під мостом.
Поверхом вище: рух, грим, дим, скрип. Мерседеси, джипи, тойоти, хонди, фолксвагени. І ще всякі… А теж - торохтливий плебс металобрухтом преться позаду мобільних хвойд і мобільних сутенерів рай-обл-верх-каб-рад.
Закутки комуналок, контор, офісів: скиглення, нарікання, вовтузання: “Ми бідні.”
Хтось, десь, якийсь партлідер, депутат, урядовець, президент кажуть: “Комусь пахне, комусь смердить, комусь кайф.”
Затінки ремигають: “Винуваті!… винуваті! винуваті!… Вони! Від нас не залежить! Ми святі, ми добрі - беріть нас звідки хочете: з голови, з заду, з переду, аби тільки нам щось дали!”
Вовком вию!
Прийдуть - замочать. Кому користь буде. Шкіру здеруть. Дописався у Незалежній. Президент ветто нак…клав на Книжку.
Повернувшись з італійського полону, мій пращур до кінця життя шкодував… Внук його був би сенйором: знаментим, багатим, як Умберто Еко. А так – під мостом…
Заснути - не думати!
Ще - трохи часу, ще – мить. І… вічнісь! До Бога - у слуги. Втомився бути тут.
…Згущуються фарби. У очах – небо, зорі згасають. Голод. Собачий холод. Хто знає?
Життя? Так жити не вартує.
Тепер – знаю.
Ще мить! Залишилася ще мить… І потім вже буде звільнення з під мосту, свободи, буття, ще теплого серця, і залишку прохолодного подиху... 
Творець мене створив непотрібним, зайвий.
А честь? Собача честь і життя людське - облуда, лицемірство і страх.
Холодно!
Легше бути “цуциком” аніж “расовим”, безчесним - аніж порядним! Першим – просто, їм служать подібні. Других – ненавидять, але бояться. Третіх - купують. Четверті - одинокі. Вибирає більшість собі подібних.
Холодно!
Біліє...  Біла смуга - крижаніють очі, і, врешті темніє, чорніє світ. А ще не час! Он, там, у гарячій, морозній гущі замкова щілина!… Ключ?… Може вийти звідси?
Погляд через щілину: там – життя! Моє життя, хоч і украдене...
Холодно! Морозно!
… Зграї мечуться, рвуться на шматки, скавчать і повзуть перед звироднілими; шмагають шолудивих і розкидають огризки; хитрі вириваються із пащі жирних… Лестяться. Навмання бризкають демократичною слиною. Позують і дають, і беруть що дають.
Забирають що лежить.
І хрестяться.
І проклинають.
І сповідаються.
І вбивають.
І крадуть.
І управляють.
“Іди!- сказав Творець, - іди із ними! Я тебе створив, щоб ти описав не тільки недосконалих  мого промислу, а був Словом - найдорожче Своє подарував тобі для досконалості  їх.”
Ключ засвітився, і, було, спрямував Його у замкову щілину: гаряче осяяння зігріло душу. Тепло огорнуло тіло і я стиха промовив.
“Відімкну цей світ для свободи, бо недосконалий!… Прости Боже Промисел людський!”
             Любомир Франків.
28.12.”03.