(на уркаинском языке)
Яким же несподіваним був
тих поезій вечір.
Ти тихо підійшов
і взяв мене за плечі.
На вухо любо, лагідно
ти проказав зізнання.
Тим самим так жадано
порушивши мовчання.
І стало ніби двоє нас
у всесвіті ілюзій.
Забули ми про інших всіх:
про рідних і про друзів.
В ту мить якусь
здалось, що це - кохання.
Яке чекало нас давно:
із вечора до рання.
Ти так хотів мене
напевно обійняти.
І ще багато слів,
в той вечір проказати.
Так несподівано
прийшов додому ранок.
Зустріли ми його,
як перший наш світанок.
Зустрівшись разом поглядом,
ти зрозумів напевно -
нас не розділить відстань.
Так! Ти був у цьому впевнен.
Адже для нас не існувало
ніяких "до" і "після".
Це - як чарівна музика,
як безкінечна пісня.
Наша поэзия
© Copyright: Мишель Кристин, 2012
Свидетельство о публикации №212120201353
Свидетельство о публикации №212120201353
Рецензии