Шон Маклех. Листочек в руках

С украинского http://www.stihi.ru/2012/11/17/8546

"Две параллели, два меридиана -
Вот и квадрат. Живи. Твори. Умирай".
(Евгений Плужник)

Вчера бродил по улицам глухой осени, слушал голос холодного осеннего ветра. Вокруг была слякоть и морось, пронизывающий холод ноября. Я подобрал с мокрой мостовой ярко-медный листик дуба красного (Quercus rubra) - дерева, родина которого далеко за океаном, но судьба занесла его на землю Ирландии. А вдали я увидел старого глухонемого дворника, который весь промок, как и его улица. И тогда я записал в своей тетрадке вот это:

Хотелось бы знать:
От чего прячутся люди
Под зонтиками серыми:
Разве только от капель дождя:
Этого меланхоличного проповедника,
Этого пастора чёрного готического костёла,
Этого чернокнижника и алхимика
Моей Европы тёмной,
Как плащ
Паломника.
Среди камней мокрых
Да деревьев голых, как душа безумного
С осенней тоской
В старом потёртом портфеле
Выдаю себя за почитателя
То ли напитка чудесного,
То ли ветра холодного.
Хотя ветер - тоже напиток.
Пейте его каждый день,
Как пьёте безнадежность
Дворника-левши.
А он тоже поэт
(А вы и не знали).
А он тоже Бах
(А вы и забыли).
А он тоже философ
(А вы его книгу улиц
На костёр).
Вот так вот...
***

Листочок у руках

«Дві паралелі, два меридіани –
От і квадрат. Живи. Твори. Вмирай».                (Євген Плужник)

Вчора блукав вулицями глухої осені, слухав голос холодного осіннього вітру. Навколо була мряка та мжичка, пронизливий холод листопада. Я підібрав з мокрої бруківки яскраво мідний листок дуба червоного (Quercus rubra) – дерева, батьківщина якого далеко за океаном, але доля занесла його на землю Ірландії. А в далині я побачив старого глухонімого двірника, який був мокрий так само як і його вулиця. І тоді я написав у своєму нотатнику таке:

Хотілось би знати:
Від чого ховаються люди
Під парасольками сірими:
Хіба тільки від крапель дощу:
Цього меланхолійного проповідника,
Цього пастора чорного готичного костелу,
Цього чорнокнижника та алхіміка
Моєї Європи темної,
Як каптур
Прочанина.
Серед каменів мокрих
Та дерев голих, як душа божевільного,
З осінньою нудьгою
У старому подертому портфелі
Вдаю з себе шанувальника
Чи то напою дивного,
Чи то вітру холодного.
Хоча вітер – теж напій.
Пийте його шодня,
Як п’єте безнадію
Двірника-шульги.
А він теж поет
(А ви і не знали),
А він теж Бах
(А ви і забули),
А він теж філософ
(А ви його книгу вулиць
На вогнище).
Ото ж бо....