Экологический проект

Білоцерківський полігон твердих побутових відходів, як і інші полігони в Україні, створюють для міста одночасно декілька проблем.
Про те сама головна проблема, я вважаю,  це проблема невігластва чиновників, яким доручено від імені виборців приймати рішення стосовно вирішення глобальних проблем. Прикладом такого невігластва можна назвати описаний в статті В. Карася випадок вибору  технологій по вирішенню проблем з відходами.
Невідомо, якими аргументами користувалась конкурсна комісія міськради, але за моєю думкою, та думкою інших фахівців екологів, були вибрані технології які взагалі неприпустимо використовувати в теперішній час.
Вибрана технологія утилізації полігону ТПВ передбачає розбирання маси тіла полігону  з наступним видаленням комерційних компонентів, а решту матеріалу використовувати, наприклад,  для будівництва доріг.
Що це означає для населення не тільки міста Біла Церква а і всієї округи ? А означає це наступне:
 До цього часу невідомі випадки розбирання полігонів значних розмірів без його попередньої дегазації (маса полігону складає 1,8 млн.т ), а тому, як це вплине на навколишнє середовище теж невідомо. Полігон і тепер навіть в закритому стані створює навкруги неприємний запах, оскільки гази, що там утворюються від бродіння решток органіки прориваються назовні. Про те коли порушити цілісність тіла полігону потік в атмосферу  метану та інших шкідливих токсичних речовин різко зросте, що збільшить їх концентрацію в атмосфері міста Біла Церква в межах якого розташований зазначений полігон. Виділення  метану який складатиме приблизно 5,7 млн. м  куб. в рік. Полігон буде розбиратися не менше 15 років, а тому  на такий період міська рада планує створити значний  екологічний дискомфорт для своїх виборців.
 Аргументи авторів такої пропозиції про те,  що за довгі роки експлуатації полігону в його середині все перебродило і полігон стабілізувався не витримують критики. Дійсно нижні шари стабілізовані, але верхні шари є джерелом інтенсивного виділення токсичного газу метану, при чому в великих кількостях. Але головне не це. В часи Радянської імперії на полігони вивозили все що можна. Широко відомо, що  в умовах достатньо розвинутого тодішнього виробництва туди скидали і різні токсичні хімічні речовини. Хто дасть гарантію, що такі речовини не утворили нові речовині, шкідливі для людей.
Не меншу загрозу для довкілля складає і твердий остаток якого лишиться більше 90 % після відбору комерційних складових. Куди подіти ці рештки  в кількості біля 1,5 млн. т.. Якщо використовувати їх для доріг, то як боротися з запахом, який обов’язково буде присутнім в цьому випадку. Не потрібно мати багато розуму, щоб скласти висновок – розкриття полігону користі місту та Київській області не дасть.
Проте цікавим стає інше. Явно виплив на поверхню той факт, що члени комісії, які приймали  рішення про прийнятність зазначеної технології взагалі не мають  поняття про способи вирішення проблеми полігону, якби вони попередньо ознайомилися з існуючою нормативною базою, то можливо таких казусних рішень було менше. Адже технологія поводження з полігонами твердих побутових відходів чітко визначене в однойменному  ДБН В.2.4-2-2005 “Полігони твердих побутових відходів”. Згідно цього документу полігони, що завершують роботу рекультивуються,  куди входить його дегазація з наступним насадженням на полігоні трав.
Не менш не професійно  була  вибрана технологія утилізації свіжих відходів в Білій Церкві. За вибраною технологією передбачається теж відбирати корисну комерційну вторинну сировину, якої не більше 10 % від загальної маси, а решту вивозити в пресованих тюках на яри та ями на території області і там їх складувати.
А це означає те, що всі прилеглі райони стануть полігонами Білоцерківського сміття. Адже кожного року потрібно закопувати його не менше 50 тисяч тон. При чому на відміну від захоронення відходів на спеціально улаштованих полігонах, ґрунт на цих неохоронних безконтрольних стихійних полігонах розповсюдиться далеко за межі місць захоронення. Також потрібно враховувати і неадекватні дії шукачів місць безконтрольного розміщення відходів інших населених пунктів області.
Але головне те, що в Україні, на відміну від Європейських країн,  відсутній нормативний документ стосовно накопичення і розміщення брикетованих відходів. Проект такого документу розроблений нами. Але затвердження такого документу в найближчому майбутньому не передбачається.
З цього виходить те, що інвестори витратять кошти, придбають відповідне обладнання, але здати в експлуатацію такий об’єкт не зможуть. А відшкодування збитків ошуканим інвесторам мабуть доведеться платити з бюджету міста, яке прийняло таке непрофесійне рішення. 
З сказаного витікає, що дії місцевої ради мабуть спрямовані на задоволення невеликої кучки авантюрних бізнесменів, які мають наміри заробити легкі гроші від продажу дармової вторсировини. При цьому явно видно відсутність елементарного професіоналізму у чиновників, яким доручено вирішувати долю регіону.
Проект Дригало, який міська комісія на прийняла до виконання  - це оптимальний варіант вирішення проблеми міських відходів. Це проект сміттєпереробного заводу з безвідходною технологією (Більш детальний опис його – див. у журналі «Комунальное хозяйство» №3 (11) 2008 р.). За цією технологією несортовані ТПВ з коліс перероблюються в товарну продукцію і головне – виробляється синтез – газ.  Для комунальної енергетики це не поганий варіант, оскільки такий газ значно дешевший від природного газу. Чому б не піти на зустріч такій пропозиції. Адже Дригало має відведену земельну ділянку для будівництва такого заводу і домовленості з інвесторами.  Проте інвестор не дасть кошти, якщо не буде впевнений, що на цей завод з Білої Церкви будуть постачатися  відходи. Отже останнє слово знов за міською радою.