Невидимка

   Не поспішай. Тобі більше немає потреби кудись бігти. Кінцева зупинка — грудень. Дихається важко у грудях і пара йде з вуст. Я загубилась в чужих лабіринтах нездійснених мрій. Колись це все було в кольорі. Колоритно. Наразі — тихо  морозом по сухих губах. Звикай до його цілунків під шкіру. Простели мені сьогодні тут ложе із зібраного янголами зів'ялого листя, ще з позаминулого року. Одного разу заснула під музику хвиль морського прибою, і не прокинулась... Сполоханим птахам не до мене...А я хочу малювати їх на своїх зап'ястях, бо вони завжди вертають додому весною. І неважливо, що довго чекати. Поверніть мені мою любов. У холодних словах я поставлю апострофи, які зупинили б цю епідемію нелюбові. У валізи складу образи і відправлю їх за 180 меридіан. І по бездоріжжю буду вертататись до грудня під стріху.
   Благаю, посиди поруч мене цю останню, п'яну від чаю з медом і лимоном, ніч. Я одна не засну. Не проси про любов знову зиму. Все одно зрадить і принесе лише біль і тугу, залишивши як спогад посмішку у чужих альбомах.
   А що, якщо помирати, чи засинати одному у пустій квартирі? Чи вистачить тобі сили духу і віри у це?.. Ти живий поміж інших, допоки потрібен принаймні одному із них. Я не маю нічого і мене теж немає. Я лише відбиток метелика у непрочитаній ніким книзі. А вони вірять, що я справді там. Я сміюся, ти плачеш від правди. Є такі речі, про які ніколи нікому не варто розказувати. Ані богу, ані коханцю, ані незнайомим на вокзалі... І знову вдихаю це отруйне повітря на повні груди... Та я ж не вірю у бога, не маю коханця, а решта людей так заклопотані лише собою, що їм не до мене... Краще змовчу, збрешу що все добре і три крапки у кінці поставлю, так,  про всяк випадок...
   Ми живемо у добу егоїзму й зневіри. Завтра навіть ніхто не помітить що тебе просто немає. Так, ті перехожі, яких ти бачив щоранку на зупинці о 8.05. Ви навіть на кілька хвилин ставали сім'єю в чеканні потрібного номера і вдихали одне повітря на всіх. Кожен грав свою роль у цій вигаданій замкнутій системі. В трамваї хтось інший займе твоє місце біля віконця, і ти будеш поза теорією ймовірності отримати щасливий квиток від злого кондуктора, щоб загадати бажання. Та навіщо тобі бажання, чого вони варті?.. Хтось купить в супермаркеті твою улюблену молочну з горішками. Хтось буде любити твою собаку і кохання всього твого життя, яке він привласнив собі. А тобі випишуть довідку про стан здоров'я і дадуть нове ім'я — Безіменний, Безтілий, Бездуший. Ти тепер невидимка, та й байдуже...
   Я теж сама себе вигадала і з'явилась у тілі... Допоки щось маєш, шукаєш, тримаєш — живеш. Я живу, а значить існую. Занадто довго і боляче протікає по тілу ця сповідь із слів. Безнадія причаїлась разом із часом і хоче мене назавжди. Викинути б з пам'яті це все; лезом по шиї розрізати впоперек слова, і вуста, що цілують фальшиво і холодно.
   Отак за мить промайнуло все перед очима, засвічене фарами автомобіля і заметене снігом. Але жодного дотику, жодного почуття у цю мить, тільки тиша і світло...
   ...А далі була лише свобода і безмежність. Чи знайоме тобі це, які її дотики на смак? Якого вона кольору, і куди відносить у вирій на зиму? Де її межі і яка форма?..Я б розказала, та хіба ти повіриш? Краще змовчу...
Лише прошу: посиди поруч цю останню ніч. Тримай мої сині від холоду руки в своїх. Поверни мою втрачену душу від зневіри, пороків та забобон. Навчи думати про хороше...