Сука

               


Сьогодні телефонувала мама. Поділилася трагічними новинами. У Санкт_Петербурзі загинула близька нам людина. Відкрили кримінальну справу, бо підозрюють, що жінку втопили її чоловік та подруга. Взяли з собою ще восьмирічну доньку і поїхали відпочивати на Фінський залив. Дитину залишили на березі, а самі сіли в човен і відплили на далеку відстань. Жанна чула крик матері...
 Своїми сумними новинами я з мамою, звісно, не поділилася. Бо як розповісти про те,  що мене так топили щодня – тільки не в заливі, а в брехні?!

                ******

- Ти пахнеш іншою жінкою. Я не користуюся таким парфумом!
- Не вигадуй, дорогенька моя Вікусенько. Ти ж знаєш, що я люблю тільки тебе. Ти в мене найкраща жіночка на світі.
Улесливість мого коханого чоловіка ще більше настрожувала мене. Зараз він почне психувати, що не зраджує мені.
- Де ти був учора? Я телефонувала тобі, а ти не відповідав. А потім зовсім знеструмив мобільний.
- Віка, кажу тобі, що не зраджував тобі. Мені набридли твої підозри! У мене нікого немає. Нікого, крім тебе.
- Вона гарна?

Я ніяк не могла заспокоїтися, бо ж котячі очі мого Руслана не вміли приховувати зради та брехню.

- Мені треба їхати. Маю багато невирішених справ. А ти маєш знати, що я тобі вірний. Ніколи не зраджував і не зраджую. Як звільнюся – відразу зателефоную.

Руслан обійняв мене, і я знову відчула різкий запах жіночих парфумів. Хоч би помився після іншої жінки, - подумала й вирвалася з його обіймів.

В палаті розмовляли з дівчатами про чоловіків та їхніх коханок. Цю тему почала я, бо хотілося знати мені, що не одна така в своєму горі. Вночі не могла заснути. Аж раптом завібрував мобільний.

- Алло, Вікуся! Це – Іра, - голос у моєї давньої подруги був дуже схвильований.
- Давно не чула тебе, Ірочко. Куди ти зникла?
- Потім розповім. Хочу повідомити тобі щось дуже важливе!
- Ну кажи, що трапилося, - її нетерпіння передалося мені.
- Вікусечко, щойно твій коханий чоловік зняв у нас номер, - скоромовкою проговорила моя пдруга. – Він з якоюсь розфарбованою дівкою. У неї довге пряме волосся чорного кольору...
- Знаю! – перебила Ірину і завершила дзвінок.

Вийшла в коридор телефонувати Руслану. Але він довго не піднімав слухавку. Нарешті передзвонив сам.
- Я вибіг у коридор, бо побачив багато твоїх пропущених дзвінків, - голос його тремтів, як після сексу.

- Як твоя зустріч? Ти коли додому повернешся? – вдаю, ніби вірю у його брехню.

- Зустріч – добре! Ми домовилися про підписання угоди. Тепер – святкуємо. У мене трішки п*яненький голос, але тільки трішки. Завтра я прийду до тебе в лікарню і поведу тебе в ресторан.


Після розмови з Русланом я всю ніч простояла біля вікна у коридорі і плакала, плакала, плакала...

Наступного дня він приїхав втомлений і поголений.

- А де мої троянди? Хоч би жаливу нарвав.

- Не розумію тебе, дорогенька моя Вікусенько.

- А що тут розуміти треба?! Коли чоловік зраджує, то дарує квіти.

Ми сиділи в ресторані – чекали замовлення. Руслан постійно виходив з кимось розмовляти. Мені було неприємно.

- Це вона тобі спокою не дає? – як між іншим поцікавилася в нього.
- Хто – вона? – Руслан вдавав, що нічого не розуміє. Та й звідки йому було знати, що я дізналася про його чергову зраду. В руках тримала мобільний з вранішнім повідомленням від Ірини. Подруга написала, що та дівка дуже голосно кричала вночі. «..Певно, їй було добре з твоїм Русланом. Я не могла заснути до ранку. Навіть мастурбувала. Клієнти в нас різні, але такого стогону в нашому готелі не було ніколи. А твій Руслан мене поїдав очима. Жартував. Натякав...».
Мабуть, Ірина спеціально обмовилася, що мій Руслан залицявся до неї – щоб помститися мені за нічний дзвінок. Хотіла вбити мене зрадами мого коханого. Але ж  я сказала їй правду, що знаю про нього все. Можливо, грубо їй відповіла... Думки в моїй голові плуталися, а навпроти мене сидів такий рідний і такий чужий чоловік, схожий на Аполлона. Наша розмова  не клеїлася – обоє думками були далеко один від одного.

Не буду зізнаватися йому, що знаю все про його нічні справи. Ще не час. Але чим довше я залишалася з Русланом, тим сильніше перетворювалася на стерво. До зустрічі з ним була життєрадісною. Нині – забула, що таке усмішка і ніяк не могла вилізти зі свого депресивного стану. Його зради та брехня вбивали в мені жінку. Я багато пробачала і продовжую пробачати йому. Але як навчитися пробачати брехню?


                *******

Майже місяць не бачилися з ним. Він щодня телефонує, а я не піднімаю його дзвінки. Мені байдуже де він і з ким. Не можу оговтатися після лікарні. Ще три тижні до пологів. На вулицю не виходжу принципово – не знайомі тьоті заглядають у  душу.
За цей час подружилася з колишньою Руслановою коханкою. Жінка сама розшукала мене. Постійно повторювала, що я наївна. Та я справді була наївною.
Того квітневого дня Руслан приїхав без попередження. Моїй Златі виповнилося 4 місяці, а Руслан потрапив якраз на іменини. З народженням доньки привітати забув мене, бо тривалий час перебував за кордоном.

- У мене не було жодної жінки. Я дуже голодний. Зараз з*їм тебе, - вигукнув Руслан, обхопивши мене руками, немов крилами. В його обіймах відчула, як сильно мені бракувало його.

Наступного ранку трапилось те, від чого зупиняється серце.

- Мені треба зробити один дзвінок, - Руслан піднявся з ліжка, взяв свій мобільний і вийшов у коридор.

Спершу я чула його тихий шепіт.

- Привіт, моя дорогенька Юлечко. Ми вчора так і не змогли випити з тобою каву. Може зустрінемося сьогодні?

Я відкрила двері і стала на поріг. Руслан не бачив мене, бо я дивилися йому в спину. Він продовжував далі розмову:

- Юлечко, ти в салоні краси? Вибираєш собі нігті? Скажи, де ти є, і я за тобою зараз приїду.

- Ти розпоров мені душу, Руслане! Навіщо ти прийшов? Ти навіть не ховаєш від мене своїх коханок.

Здалося, що тону в океані сліз – так було нестерпно боляче мені, мамо.
Руслан виправдовувався. Йому вистачало нахабства виправдовуватися...


****

Наступні події розгорталися з блискавичною швидкістю. Колишня Русланова коханка Тоня стала мені найкращою подругою. Жінка постійно скаржилася на Руслана – адже він і справді вчинив з нею жорстоко, кинувши її на пероні одну. Вона добу чекала на нього у приміщенні залізничного вокзалу. А він так і не з*явився. Вони обоє мали їхати відпочивати на Буковель. Потім дізналася, що Руслан повіз на гірськолижний курорт молоду перспективну модельку.

- Ти нічого з ним не вдієш, - Тоня сиділа в мене за столом і спорожнювала коньячок. – Він і так усіх баб перетрахає.

Остання її фраза прозвучала, як вирок Русланові.

- У нашого Русланчика патологія. Він не просто бабій. Він – наркоман. Нарік. Розумієш ти це чи ні? – Тоня наливала собі знову і знову. Їй було дуже гірко усвідомлювати те, що Руслан так злегковажив нею. У мене теж було велике бажання «нахрюкатися» разом з новою подружкою, але я не могла зробити цього через маленьку доньку. Злата стала моїм спасінням, і я це добре усвідомлювала. Злата рятувала мене від необдуманих вчинків і, зрештою, надихала жити, творити, не впадати у відчай, який приходив до мене вночі і стискав, навіть видавлював моє серце з грудей.

- Але зізнайся, що наш Руслан – найкращий коханець, - хитро дивилася Тоня мені у вічі. – У мене з ним були оргазми до втрати свідомості. – Я давно його пробачила. А ти, бачу, пробачати не вмієш. Ну й дурна! За такі розкішні оргазми я пробачу йому всіх його колишніх, теперішніх і наступних жінок! – сповідалася подруга.


- Можуть бути божественні оргазми, якщо чоловік мені зраджує, то мені такий не потрібен, - заперечувала Тоні.


- То віддай мені його! – жінка накинулася на мене майже з кулаками, ніби я ховала Руслана за своєю спиною чи під подолом спідниці.

Антоніна розплакалася.

- Сука він! – повторювала речетативом. Я мовчки погоджувалася з нею.

Наступні тижні, місяці ніяк не могла позбутися Тоні. Вона  настільки знахабніла, що не давала мені спокою ані вдень, ані вночі. Мені доводилося вислуховувати її приступи агресії у нічних телефонних дзвінках.

- Ти вкрала мого чоловіка! - лаяла вона мене.

Я так втомилася, мамо! Знову приїжджав Руслан. Відчуваю нервами, що в нього була невдала інтрижка. То ж вирішив повернутися до мене. Розпитувала його про Тоню. Відповів, що ніколи не кохав її і боявся її кохання. Коли зрозумів, що Тоня в нього закохана – вирішив кинути. Усвідомлює, що жорстоко повівся з нею. Але насправді він тоді на Буковель не поїхав. Мусив вигадати історію для Тоні, що проміняв її на молоду сексапільну модельку.



                *******

- Ти чому не піднімав мої дзвінки? – я кипіла від злості на Руслана.

- Бо не міг розмовляти з тобою, - голос у нього був настільки втомлений, що він з*їдав останні букви у словах.

- А де ти був?

- На корпоративі, - Руслан позіхав у слухавку. – Там була... Тоня.

- Тоня?

Те, що Тоня була на копоративі, для мене було великою несподіванкою. Адже вони не бачилися чотири роки.

- Я не знаю, яким чином Тоня потрапила на корпоратив. Але, запевняю тебе, дорогесенька моя Вікусенько, що я з нею не кохався. У мене навіть не виникло такого бажання, коли обнялися з нею при зустрічі.


 Наступного дня мені зателефонувала Антоніна. Похвалилася, що була з моїм Русланом на одному корпоративі. Для неї зустріч із ним була принциповою. Оскільки мала зрозуміти для себе, чи кохає ще цього чоловіка.

- Ну і як: зрозуміла? – жіноча цікавість переважила мою толерантність.

- Угу, - відповіла весело Тоня. – Я не тремтіла в його обіймах. У мене не було ніякого збудження. Самій дивно! Я мріяла про те, щоб хоч раз побувати в його сильних і ніжних руках. Але, мабуть, у мені все перегоріло...


Руслан пообіцяв, що більше не буде зраджувати. Він вміє переконувати – не даремно ж працює дипломатом у консульстві. Навіть ображався чи робив вигляд ображеного, коли я намагалася щось інтимніше дізнатися про нього. Раніше Руслан полюбляв сам розповідати про своїх колишніх жінок і нових симпатій. Невже він і справді став серйозний, солідний і недосяжний?! Йому й самому подобалася ця нова роль. Щоправда, зізнавався: трохи незвично бути в новому амплуа. Але з його боку - це був лише гамбіт.

*********

Вчора я прокинулася у зовсім іншому вимірі, в якому мене оточують ті ж самі меблі, вікна, двері, квіти, будинки навколо, дерева, калюжі, люди.  Тільки небо те саме, але іншого кольору – якесь безнебне і зовсім не синє. І всередині мене небо теж втратило забарвлення і вагу – тепер воно наповнилося порожнечею і погасло. Небо в мені померло за одну ніч. У цьому іншому вимірі я начилася дихати не дихаючи. Виявляється, стіни можна розбити і звільнитися від квадрату безвиході. Ці стіни міцно стискали мене за горло. Бо ці стіни слухали і конспектували твої сповіді про інших жінок. Вони і я – єдині свідки твого розгульного життя. І коли ти йшов геть від мене – насправді ти нікуди не йшов. Ти залишався у моїх стінах буквами, словами, як заповіді Божі на скрижалях, які потім проступали і зникали, знов і знов нагадуючи про твою присутність. І я дивилася на стіни і читала все твоє життя, всі твої попередні життя.. І всі твої попередні життя проходили крізь моє небо гострими отруйними стрілами і пробивали мене наскрізь. Скільки разів ти вбивав мене? Стільки, скільки я тобі пробачала. Я не можу збагнути тебе, Руслане. Бо зрозуміти душу твою – все одно, що зрозуміти Господа. Але ти не Господь. Хіба Бог зміг би так розкидуватися жінками, як ти?
 
Руслан мовчки допивав каву. Він «завів» собі ще один мобільний телефон. Один – для дружини, другий – для розмов зі мною та інших дівчат.

- У моєї дружини, здається, є коханець, - свою підозру Руслан заїв цукеркою.

- Якби я була твоєю дружиною, я би мала сто коханців. І не плакала б у подушку вночі, коли ти не приходиш додому. А розважалася б собі, - хитро глянула на свого бойфренда.


- Я не вірю тобі! – Руслан розреготався. – Не вірю, бо жіночої солідарності не існує.

- Кожна моя коханка хотіла помінятися з моєю дружиною місцями. І в тебе теж було таке бажання. Чи ти забула? – знущання звучало не тільки в його голосі, але і в очах.

- У тебе інших спогадів нема про мене? -  чоловік навмисне завдавав мені болю.

- Ну чому нема? Є! Та ще й які спогади! – іронічна усмішка не сходила з його обличчя. – О,  якою ти була ніжною і пристрасною піді мною  в останній раз.

«Сука ти, Руслане!» - подумала і, не допивши каву, встала й попрямувала до вхідних дверей кав*ярні.

На вулиці мене наздогнав Руслан, мамо. Розмовляв зі мною так, ніби нічого не трапилося. Втомилася від його іронії, брехні, зрад.

- Русланчику, а чому ти мене не кинеш? У тебе так багато інших жінок! Не вірю, що не знайдеш собі кращу, ніж я. Можливо тобі пощастить, і вона не буде ревнивою!

Руслан знову нагодував мене черговою порцією своєї брехні.

- Дорогенька моя Вікусенько, ти найкраща жінка на світі для мене! А я - в тебе! Всі інші жінки – це лише експерименти. Пусте. Порожнеча. Не варті твоєї уваги. Чому ти зациклилася на них? Я завжди повертаюся до тебе.

Він зупинився і обійняв мене сильно-сильно. Так, як ті свої «експерименти», що на світлинах на його сторінках у соцмережах.


Руслан влаштував для мене справжню казку – ми поїхали удвох далеко в гори і там пробули тиждень. Ці сім днів раювання з ним – незабутні. Він жодного разу не обмовився про своїх колишніх. Не жив спогадами про них. Вдома Руслана, ніби знову підмінили – він включив свій мобільник і рознервувався. Затим вирішив піти. Я не зупиняла його. Повернувся ввечері щасливий і втомлений. Знаю, що зрадив. Жінка завжди відчуває, коли чоловік зраджує. Тільки я ніяк не могла збагнути, чому він повертався до мене після кожної своєї зради. Вже не розпитувала його, де він бу в і з ким. Бо знала його відповідь.

- Русланчику, ти схожий на кота, котрий лащиться до всіх жінок.

Він не образився. Тільки усміхнувся. Він був не зі мною, а з іншою жінкою. Мабуть, з тією, з якою весело провів день.


Я ніяк не могла прогнати від себе Руслана. Останнім часом сварки між нами не припинялися. То впадала у глибоку мовчанку, то зривала на нього нерви. Мій коханий мав унікальний талант миритися зі мною ще до сексу. Я розумію, чому інші жінки його так обожнюють. Бо кожній, якій пощастило бути з ним у ліжку, він дарував рай. У Руслана в кожному місті, куди закидувала його доля, були коханки. Тільки не знаю, чи вони дурепи, що вірили в його казку про вірне кохання до них. Чи, може, я – дурепа, що переймалася всіма ними. А мені хотілося по-справжньому бути єдиною і неповторною, а не тільки на словах.


(продовження буде)