Собор

Осінній ранок. На вулиці - молочно білий туман, вранішня тиша та не по-осінньому зимно.

Такого ранку ти прокидаєшся, аби тільки вимкнути телефона та зачинити щільніше двері. Нарешті ти відчуваєш полегшення. Тепер не потрібно нікому пояснювати, що хочеш бути сама. Ані прогулянок, ані кіно. Просто бути сама.

Сама - це коли не потрібно одягати масок. Адже люди, оці майстри прокрустових лож, завжди намагаються одягнути тебе в костюм, який вони тобі вигадали. І бачать тебе такою, якою вигадали самі. Натовп створює людину натовпу. "Людина-маса", як у Ортега-і-Гасета.

Потім отой натовп йде, думаючи, що є вільним. Але насправді не має волі. А лише якусь ілюзію свободи - крок уліво, крок управо...Крихти.

Бо люди не вміють бути самотніми. Вони розцінюють самоту як кару, не розуміючи, що насправді вона і є свобода. Намагаються сунути свою незалежність у кишеню іншому. Тільки б не залишитися наодинці.

Наодинці з власними думками, почуттями. Бояться, що їхні страхи вилізуть назовні. Бояться бути справжніми. Неідеальними. Побачити в собі негарні риси...

А ти можеш сама піти на прогулянку, до кав'ярні, у кіно. Проходжуватись вздовж Сени, букіністів, спостерігати за людьми, деревами, будинками, собором...чим завгодно. Відчувати спокій всередині. Тобі не потрібно бути кимось... Щось вигадувати чи начіпляти на своє обличчя нову маску... Досить залишатись собою. Адже спостереження - це мистецтво. Наймовчазніше з наук.

Ти йтимеш далі, до собору, підходячи все ближче і ближче, переймаючись його величчю та піднесеністю. Зрештою, ти зрозумієш, що найважливіший урок - навчитись бути щасливою всюди, за будь-яких умов.

Ось ти вже стоїш біля собору. Тобі не заважають ні туристи з камерами, ані гамір на площі. Ти вбираєш усю цю метушню і всіх цих людей в себе, ніби це природньо, ніби це частка тебе. Зрештою, так і є.

В тебе перехоплює подих. Ти дивишся вгору, спостерігаєш, плачеш, радієш. Не через те, що ти у самому серці Парижу. Просто нарешті ти досягла собору. Ти розбудувала власний собор - собор своєї душі. Це і є щастя, якого ти прагнула все життя.


19.12.12.