Единственные хто не чуствует вкус празника

Єдині, хто не відчуває духу свята
Я увішов у камеру. Піт котився по моєму лиці, а руки безперестанку тряслися. Четверо присутніх підняли на мене очі. Лише Антуане надалі лежав непритомний.
- шкода,він був справжнім воїном, а ще кращим другом - Каркне заховав очі, та всі розуміли що це величезна втрата для нього.
  Всі повернулись до своїх справ. Богар – невисокий чолов’яга з широченними плечима, в минулому фермер, що був затриманий за підняття бунту проти Римського правителя перебивши більш як півтора десятка римських воїнів і зчисленний в гладіатори, зараз як мати про сина турбувався про новенького - непритомного Антуана. Антуане напевне найкремезніший з усіх чорношкірих, яких я знав після Прокеба , померлого пів години тому від моєї руки(та що поробиш проти «Pollice Verso» - жесту пальцем не підеш). По дорозі до Римської арени він захворів на лихоманку, подейкують навіть, що його посадили до клітки з імператорським тигром - який навіки заснув після їхньої сутички.
  Я - Гродіус зачислений в гладіатори з 25 років вже 19 виживаю у цьому тяжкому світі постійної боротьби за життя. Два рази навіть приймав участь у  навмахіях,і залишився непошкодженім. Кому невідомо навмахії - це масові гладіаторські битви з імітацією морської битви. Сьогодні мій день народження, а за одне й велике свято для римлян - «Capodann». Те що ви чули про розкішне життя гладіаторів - здебільшого вигадки римських полководців-виправдання перед  імператором про забезпечення підданих. Нажаль корупція була, є, і буде… Але є три дні в році, коли полководці та утримувачі арен й справді витрачають більше чим завжди грошей на своїх підданих. «Primavera»-день весни, «Election Day»-день коли кожен гладіатор обирає свого першого супротивника( з най слабших звичайно) та «Capodann» - Новий рік. У ці дні гладіаторам до їжі давали ще щіпочку морської солі, а у воду кидали декілька листочків свіжої м’яти. Невідомо що буде завтра, але сьогодні я планував відпочити. Їжу принесуть лише через декілька годин, мені як переможцю минулого бою видадуть дві порції. Я думаю поділити її з хворим Антуаном, адже гладіатори вороги лише на арені, а тут в ув’язнені де немає жодної ниточки зв’язку з оточуючим світом ми ладні триматися хоч за волосся одне одного, аби триматися.
Це наш останній день разом. Оскільки як завжди після Нового року нас розподілять і відправлять на інші арени. Ми звикли один до одного, але розтавання було неминучим.  Антуане та Кушир залишаються тут. Каркне відправляють на змагання карликів влаштовані самим імператором Доміцианом. Богар скоріше за все буде відправлений на галійську арену. А наші долі з Лалізом ще невизначені, та мені байдуже -   рано, чи пізно , арена все рівно забере наші душі, а тіла підуть на поживу землі.
У вечері всі зібралися в кутку кімнати, навіть Антуане  деяк зміг піднятися. Коли  Прокеба з Каркне - два брати по духу в перше зустрілися у цій кімнаті, Прокеба приніс з собою зернятко вишні й посадив у камері. Кожен з воїнів незалежно від своєї раси та полу намагався вберегти паросток від холоду, відаючи частинку себе духовного йму у добрива. Це зерно свідчило про те, що залишилося іще щось живе навкруги. З нього виросло кволе деревце, але не дивлячись на свій стан воно давало нам сил йти далі й розповідало про справжню силу людської дружби та турботи за ближнього свого. Нажаль вже надто скоро ми розлучимося навіть з цією крихтою підтримки.
З ранку охоронці зайдуть в камеру й  виштовхають усіх гладіаторів на арену. Там їх передадуть новим власникам, а ті розведуть їх  по кораблям, і ніхто точно не розумітиме куди він направляється, але точно знатиме що сюди вже не повернеться.
Гладіатори-напевне єдиний народ, що не люблять «Capodann», тому що той несе їм лише розлуку та розтавання,даючи в замін лише щіпочку солі та листочок м’яти…