Життeвий простiр

Життєвий простір – (нім. lebens raum) – простір поширення та/або множення суб’єктом самого себе. Відповідно до історії виникнення та специфіки трактування, поняття носить виражений соціально-негативний підтекст.

В сучасному його розумінні, поняття «життєвий простір» передбачає експансію не тільки і не стільки буквальну, шляхом захоплення території, але й вклинення та трансформування духовно-культурного ядра етносів чи народів, що підлягають експансії; перепідпорядкування їх щонайменше економіки, а найчастіше переважної більшості видів активності інтересам експансіоністів. Часто життєвий простір розуміють як складну конструкцію, що обіймає чотири основних фактори: фізичний, економічний, культурно-політичний (ідеологічний) і правовий. Покликання цієї конструкції полягає в створенні преференцій щодо існування і розвитку окремо взятого етносу чи нації на фоні та за рахунок інших народів і етносів.

В політичний, а згодом і науковий обіг поняття «життєвий простір» ввів Фрідріх Ратцель наприкінці ХІХ ст., розкривши і обґрунтувавши його в своїх працях «Політична географія» та «Життєвий простір». За основу ідеї життєвого простору було взято теорію Чарльза Дарвіна про боротьбу за виживання в тваринному світі. Асоціюючи державні утворення з живими істотами, Ратцель дійшов висновку, що їм також притаманна природна боротьба за життєвий простір власного поширення.

Найчастіше поняття життєвого простору ув’язують з політикою нацистської Німеччини, з прагненням її ідеологів поширити експансію арійської раси в першу чергу на Схід. Однак, з огляду на історичну ретроспективу, елементи експансії та завоювання життєвого простору в сучасному широкому його розумінні притаманні вже давнім народам. Принаймні про це свідчить Біблія. Зокрема в ній ідеться про своєрідну світову або ойкуменічну експансію єврейського народу: Бог Ізраїлів вустами свого пророка Ісаї запевняє, що в разі, коли «…народ грішний, народ обтяжений беззаконнями…» (Ісаї 60:4) буде слідувати волі його, то «замість міді будуть поставляти тобі золото, і замість заліза – срібло…» (Ісаї 60:17) і народ обраний буде «… насичуватися молоком народів, і груди царські ссати буде…» (Ісаї 60:16).

Проблему «життєвого простору» доречно також розглядати з позицій глобалізації і водночас маргіналізації етнічних культур. Процес поширення загальносвітових стандартів суспільного існування так чи інакше пов'язаний з продуктивним ядром відповідних стандартів, за яким стоять реальні люди, згруповані чи то в своєрідну касту, чи то в замкнену організацію. Як наслідок, цивілізований світ поступово стає, якщо ще не став життєвим простором для обмеженої групи обраних, що мають в своєму розпорядженні фінансові, інформаційні та інші ресурси, достатні для того, аби остаточно підірвати самобутність етнічних культур і індивідуальної самодостатності людини.