Хвилi 29. 12. 12

                І Сонце
  Як довго можна дивитися на сонце не відводячи і не заплющуючи очі ? Як довго воно залишатиметься жовтим, яким здається ? Дивлячись прямо на нього, не через хмари, не через вікно, ти поступово перетворюєш його на чорне. Його стає важко вловити серед світло-жовтої сфери навколо нього. Воно миготить чорним правильним колом і ти відводиш очі. Вони болять від такого яскравого світла. Але варто лише тобі заплющити їх - і сонце знову в них. Чи чорне, чи жовте - залежить від того, як довго ти дивився на нього.
  І як пояснити цю магію ? Чи це сонце таке чарівне ? Чи може людське тіло і його чуття ? А може все в купі ? Кого запитати ? Батьки мають обширну фантазію, але геть нічого спільного з твоїм питанням і їх відповіддю не знайти. Їх уява опустилась, стала примітивною. Вони перестали мріяти і повністю потонули у реальності.
  Вчитель ? Ну дивлячись який - з біології чи з астрономії, а може психолог. У всіх своя трактація цієї магії, і у кожного науково-обгрунтована. Як цікаво і весело.
  Але сонце і досі чорніє. І спробуй після цього зайти у приміщення. І біс його знає, що тепер відбувається. Ти анічогісінько не бачиш і на мить здається, що не чуєш. Мабуть, до такого ж стану приводить вибух гранати, але звідки мені знати. І знов клич профі на поміч, нехай роз'ясняють - і фізика, і хіміка, і кого там ще, солдата. Хто найяскравіше опише ? Думаю, людина, яка пройшла, якій може та граната життя змінила.
  Нещасне сонце, стільки питань лише через точку в небі, яка і зігріти, і спалити може; яка і надію дарує на тепло, а на своєму заході так небо розмалює червоним, що і хмарам невільно треба в рожевий фарбуватись, і морю мовчати, приймаючи Його в свої обійми. І, засинаючи, сонце спонукає всіх до того ж. Ах ти ж диктатор всесильний ! Стільки на себе берещ лише присутністю. Змушуєш людей пристосовуватись до тебе: півнів співати коли сходиш і пари цілуватись коли заходиш, піднімаєш лінивий народ до праці і вкладаєш їх у ліжко геть втомленими.
  Ну і хто тобі надав таких повноважень ? Древні народи, які поклонялись тобі і вигадали для тебе божество ? Які назвали тебе богом і молили про твоє світло, бо від тебе залежить їх урожай і життя ? Ти своїм авторитетом геть усіх з розуму звів ! А тобі і в очі не подивишся, щоб побачити твою совісність. Одразу чорнієш від злості, навіжене !

                ІІ Сонце і я
  Ти любиш яскраво світити - це зрозуміло. А може і не любиш, може робота в тебе така. Яка плата і від кого ? Ще одне тобі питання.
  Чомусь завжди ти світиш на мене. Хочеш виділити з-поміж усіх, а, може, спалити до тла ? Запитай тебе, так ти уже і сховалось.
  На вулиці - то інше. Ти світиш на всіх без розбору - на гарних, на бідних... Але коли їду в тролейбусі і крізь віконце пробиваються твої промінці, то чомусь серед усіх пасажирів вони обирають лише мене і не відпускають. Заплющивши очі від них не врятуєшся, доводиться просто миритись, бо виклик тобі не кинути - ти ж не відчуєш.
  Сидимо на лавці і, крізь листя дерев, той промінь упився в мене, як хлопець у кохану після довгої розлуки. Що тобі треба ? Навіщо сліпиш мене ? Мені аж не по собі від такого стрімкого і прямого твого погляду.
  Стою у черзі. Ну на тобі знову. Старий, знайомий. І противитись набридло, і не скажеш нічого. Ховатися ? Від якогось сонця-бога ? Мені і так в житті вистачає від чого ховатись, а проти тебе я вистою достойно. Та і що ти мені зробиш, пробиваючись у пів-сили крізь скло ? От і я не знаю. І якого профі тепер кликати, щоб запитати ?

                ІІІ Місяць
  Ну от і ти, друже, точно щось з чимось. Такий же дивний та невідомий, як новий стільниковий. З тобою як бути ?
  Ні, ти не такий, як сонце. Ти не змушуєш всіх жити за твоїм графіком. Під тебе не треба підлаштовуватись. Хоча... Не все так просто. Моряки, судна, хвилі - це все до тебе.
  Такий тихий та непримітний, а свою частину таки ухопив. Загребака. І в очі тобі подивитись можна, холодна істота. Це тебе не злить. У тебе там своя атмосфера. І рот є, і ніс, і очі, та, чомусь, сумні якісь. І це коли ти у повні. Тоді морякам варто ловити рибу не там, де раніше, а далі чи блище. Ну я в цьому не тямлю, запитай моряка, ну чи хвилі.
  Хитрюга. То тебе половина, то самий ріжок молоденький, то ти надув щоки і сумним поглядом спостерігаєш. Флегматик самітній. Приступиш там, де тобі краще за чимось слідкувати. Не одразу тебе на небі знайдеш, де сховався. Ніби мені до ігор з тобою.
  Ти заздриш. Ой як заздриш йому. У тебе ж нема свого світла, от і доводиться все своє довге існування відбивати чуже. Як це ? Болить ? Чи, може, ти, злодюга, крадеш, поки сонце спить ? Ну і сиди тепер, гадай. І хто сказав, що вовк виє лише на повний місяць ? Тварина спеціально слідкує, коли ти набереш все сяйво сонця і тільки тоді від туги лізе на гору і виє ? Дивна. Якщо хочеш вити - і на сонце голову задереш. А тут... І це собі відхапив, флегматик ? А що тобі з того виття ? Це ж раз у місяць.
  І чи це не в твою честь назвали дванадцятку місяцями ? І сюди ти встиг...
  Ну і що з тобою робитимемо ? Як тебе розуміти ?

                ІV Місяць і я
  Так може і я місяць ? Не знаю, чи настільки ж добре я відбиваю його проміння, та все ж... Сонце п'яне і не на того світить ? А місяць користується цим і відходить по справам.
  Повний місяць завжди щось для мене значив. Такий великий та недосяжний - бог ночі. І як хмари насмілюються його світло затуляти...
  "Повний місяць! Щось буде!" Але нічого не відбувається. Люди не стають вовками, земля не тріщить, пригоди не кличуть. Проста собі ніч. І сни звичайні. А через 28 днів знову захват і піднесення. І нічого. Вмієш ти обламувати мрії. Може зайнятий на іншому боці землі, манячи хвилями у море кораблі.
  То які у нас з тобою стосунки ? Хіба що ти винен в приливах раз у 28 днів. То он ти як з жінками пов'язав себе ? Ненаситний. А як сонце дізнається ? Ох і перепаде тобі.
  Та класно все таки сидіти вночі, курити і дивитися на тебе. Таких очей на тебе зводять мільйони. Не тільки людей. Бо у тобі щось тихе і непохитне, щось сильне як камінь, що змушує думати про майбутнє, що навіює надію, тугу. Дивлячись на тебе розумієш, що я не настільки і самотня, як здається. Що тобі, одному там, взагалі кепсько. Може тому і погляд у тебе сумний.

                V Сонце і місяць
  Скільки ж вас таких по всій землі. Один - авторитет, а інший - мовчить і робить. Прямих і непростих, тихих і підлих, яскравих і тьмяних. А ти спробуй, розгадай.
  Ненавиджу сонце через його авторитетність, але люблю, коли це божество ні з того ні з чого виділяє мене навіть з сотні, їдучих в тролейбусі.
  Шкода одинокого місяця там, згори, але варто лише глянути на всі його зорі і всі його хвилі на землі, щоб стало страшно. Не такий він і беззахисний, як здається.
  І люди такі ж. Ниці, бідні, а за спиноюю - все... Вони високі, яскраві, а тимчасові. Бог спить, а за його спиною чого тільки не відбувається.
  І де тепер мені шукати мого профі, щоб відповів на всі мої дурні запитання ? І я не знаю. Та відповіді знайде той, хто цілеспрямовано шукає.
  Сонце одного разу образиться і не зійде, а місяць засне у темряві і геть забуде про свою відповідальність за хвилі.