Прощальне кохання

 (З  Марини  Цвєтаєвої)
                1
Кохаю  те,  що  ви  хворієте  не  мною.
Кохаю   те,  що  хвора  я  не  вами,
Що  шар  земний  під  нашою  ходою
Не  попливе  у  безвісті  туманній.
Кохаю  те,  що  можна  стать  смішною,
Легковажною,  не  граючи  словами,
Не  червоніти  фарбою  цнотною
Від  дотику  легкого  рукавами.
Кохаю  те,  що  часом  при  мені
Ви  іншу  пестите  й  цілуєте  спокійно,
Не  пророкуєте  в  пекельному  вогні
Горіть  мені  за  те,  що  я  свавільна,
                2
Що  моє  ім’я,  мій  добрий  друг,
Не  згадуєте  в  день,  чи  в  ніч  сумную,
Що  ніколи  в  церкві  добрий  піп
Не  проспіва  над  нами:  Алілуйя!
Як  жартома  сказала,  що  покласти
Жіночі  очі  тут  нема  на  кого,
Й  раптом, на  щастя  чи  нещастя,
Запропонували  ви  імення  свого.
Як  вихор,   пристрасті  тоді  знялись,
Як  блискавка  у  небі,  запалали,
В  людській  недолі  дві  долі  обнялись,
Та  разом  долею  від  так  й  не  стали.
                3
Спасибі  вам  і  серцем  і  душею
За  те,  що ви  мене,  не  відаючи  самі,
Так  любите:  за  вболівання  долею  моєю,
Зустрічі  наші  рідкі  під    небесами,
За  щире  співчуття,   добрі  слова,
Тепло  душі  і  серця  щедрі  струни,
Що  повага  до  кожного  в  обох   жива,
За  те,  що  вберегла  вона  від  згуби,
За  наші  під  місяцем  негуляння,   
За  тепле  сонце  не  у  нас  над  головами,
За  те,  що  пам’ятні  ніжні  смеркання,
За  те,  що  подумки  я  завжди  з  вами.               
15.02. 2011р.  Київ