Секс i сексуальнiсть

                Принада людського щастя у спілкуванні.
                Часто це обертається крахом.
                Тисячі людей падають у цю пастку,
                надаючи словам непотрібного змісту.
                Олесь Ульяненко

До найулюбленіших справ в своєму житті часто жартома або й всерйоз, вимушено чи добровільно, потайки від інших або й привселюдно більшість із нас зараховують секс. Ще б пак, по-перше, він є предметом вродженого, практично не контрольованого свідомістю потягу та безспірним, нехай навіть обмеженим джерелом задоволення. По-друге, в епоху, коли щонайменше на теренах західної цивілізації «звершилася» сексуальна революція, секс став для емансипованих носіїв «західної» демократії «такою легкою, доступною фізичною насолодою, яка можлива в будь-який час, будь-де та з ким завгодно».

Принаймні, з деяких пір практично всі бажаючі отримали можливість уникати всіляких наявних в своєму оточенні чи суспільстві в цілому пересторог щодо сексу в віртуальному просторі, зокрема «світовій павутині» – інтернеті. Щоправда такий поворот справ в цілому не лише посилює сексуальну розкутість та поглиблює відповідний досвід, але й в певним чином модифікує сексуальні установки та поведінку людини, посилюючи їх паталогічну або неприродну складову, адже «відвертість сексу спустошує, коли людина не знатиме йому ціну, його святості, не знатиме шляху до нього…».

Ті ж, хто почувають себе сексуально задоволеними або не мають виражених потреб в реалізації власних сексуальних бажань, все рівно виявляють себе зануреними поза власною волею в атмосферу ажіотажу навколо сексуальної сфери. Адже в сучасному просторі інформаційного суспільства більшість стратегій завоювання, так би мовити, прихильності покупця-виборця побудована на прихованій або й відвертій експлуатації сексуальності. Звісно, в ході реалізації перманентної операції «клієнт», окрім досягнення меркантильної мети, має місце також побічний ефект: відбувається потужне, майже неконтрольоване постійне «підігрівання» фантазій сексуально-еротичного змісту як на рівні колективної думки, так і на рівні індивідуальної свідомості. Наслідки від подібного «просвітництва мас» спрогнозувати в масштабах середньої, а тим більше далекої перспективи практично не можливо, однак вже тепер є цілком очевидним факт того, що секс та сексуальність (в буденному її розумінні) перетворилися на своєрідний масовий культ. Хоча ще донедавна, якихось 100-50 років на сексуального змісту теми було годі говорити публічно, а інакше на «сміливців» неодмінно щонайменше очікував моральний остракізм. Про подібне становище зокрема красномовно свідчать філософські причитання, так би мовити, стовпів російської духовності та ідейності: «Огидна брехня культури, що наразі стала нестерпною: про саме важливе, котре глибоко нас зачіпає, наказано мовчати, про все надто інтимне не прийнято говорити; розкрити свою душу, віднайти в ній те, чим вона живе, вважається непристойним, майже скандальним".

По-третє, постійне заняття сексом, якщо й не насправді, то хоча б на словах, по-ідеї, має свідчити не лише про гарну фізичну форму та високий рівень потенції, а й про привабливість та популярність індивіда серед собі подібних. Тому, бажаючи піднести себе в найкращих тонах в своїх та очах інших, часто, спілкуючись поміж собою, буденні люди, яких мільйони, особливо представники молодших поколінь, не знаходять нічого кращого, аніж всіляко підкреслювати власні справжні або й вигадані здобутки в сексуальній сфері. Проте навіть за таких умов до вираженої сексуальної демонстративності більшість із нас підштовхує не тільки, і навіть не стільки потреба в постійній людській увазі та позитивній оцінці інших або й заздрості, скільки притаманні чи не кожному етносу або народові стереотипи, рідше традиції, пов’язані з сексуальністю, що сягають своїм корінням тисячоліть. Можливо, навіть, тих далеких епох, поглинутих віковим попелом, коли достеменно було відомо, що таке сексуальність та яка її роль в житті людини. Хоча нині ці знання частково втрачені людством, частково трансформувалися в міфи або ж зазнали переродження і викристалізувалися у вигляді догматів.

Як показують етнокультурні та історичні дослідження, ще з давніх-давен сексуальність вважалася атрибутом влади та прихильності «Неба», а також гарного стану здоров’я та потенції. Приміром, в окремих народів Африки й понині поширена традиція позначати або й підкреслювати свій соціальний статус розмірами муляжу або футляра для фалоса, який носить прикріпленим в паховій зоні кожний статевозрілий чоловік племені. Звісно, власником найбільшого бутафорного фалоса чи футляра в таких племенах є вождь. Підкреслювання окрім соціального статусу подібним чином, ще й своєрідної творчої могутності було притаманним також протоєвропейським народам, зокрема протоукраїнському. Звичайно, найбільшим «атрибутом влади і потенції» в такому разі володіли етнічні боги: «Могутній Род у давнину зображався чотириликим та з видатним фалосом, що є символом творчої чоловічої сили».

Між тим, своєрідна традиція «красуватися» перед іншими та підкреслювати свій соціальний статус і позиції за допомогою сексуальних атрибутів дещо в модифікованому вигляді зберігалася і підтримувалася, навіть, впродовж всього періоду раннього середньовіччя. На той час серед знатних кавалерів католицького світу великою популярністю користувалися різноманітні витіюваті футляри для пенісів. Хоча поступово «цнотлива» Європа доби засилля іудо-християнської догматики остаточно завершила, розпочату ще в античність трансформацію фалічних «атрибутів влади» та соціального статусу в скіпетр, булаву, інші різноманітні жезли та палиці або й шпаги.

Існує також зворотний зв’язок поміж соціальним статусом та сексуальною потенцією. Без огляду на культурні, ментальні та інші особливості організації спільного існування, представник спільноти, наділений владою або високим соціальним статусом зазвичай автоматично сприймається рештою як втілення взірцевої сексуальної потуги. Інакше кажучи, в культурному середовищі соціальний лідер неодмінно набуває ореолу сексуальності. По-іншому, очевидно, і не може бути, бо на рівні колективної думки доля всієї спільноти певним чином пов’язується з «плодючістю» та продуктивністю насамперед «батька» чи «батьків» етносу або народу, тобто соціальних лідерів. Не даремно ж в багатьох народів в давнину вождів «тестували» на їх сексуальне здоров’я, проводячи щорічно спеціальні обряди, де перша пара демонструвала дійство, яке ми можемо ідентифікувати як привселюдну статеву близькість. І якщо вождь не складав іспит, щонайменше йому доводилося поступитися місцем більш перспективному співплеміннику.

Наприклад, в давній Месопотамії, яка, до речі, судячи з результатів сучасних наукових досліджень, успадкувала культурні традиції Трипілля, існував показовий обряд. «В новорічну ніч з метою забезпечити урожайність землі та жіночої утроби світський правитель-вождь мав вступити до «священного шлюбу» з верховною жрицею храму богині Інанни». Якщо вождь не міг виконати свою чи не найголовнішу чоловічу функцію, його вбивали. Адже вважалося, що в такому випадкові він не спроможний впливати на природу та бути лідером. Якщо ж «священний секс» проходив благополучно, його повноваження вождя продовжувалися ще на рік.

Таким чином, те що ми нині сприймаємо як суто буденну річ та називаємо сексом і, відповідно, сексуальністю, для наших пращурів представляло щось якісно інше, пов’язане з сакральним та властивістю чи то богів, чи природи породжувати і підтримувати життя, якою вони наділили в тому числі людину. Однак остаточно ставши на шлях раціоналізації і цивілізування, сучасна людина настільки глибоко занурилася в штучний світ власних вражень і відкриттів, цілковито покладаючись на свій розум, що категорично відмовляється бачити в сексуальності щось інше, аніж окультурену, однак суто анатомо-фізіологічну здатність або й потребу займатися сексом. При цьому, під сексом розуміється не що інше, як «просте явище, таке ж як голод чи спрага».

Хоча, будь секс таким простим і ординарним явищем в існуванні людини, яким є задоволення спраги, голоду чи інших суто фізичних потреб, цей практично невід’ємний атрибут спільного людського існування не мав би такого колосального резонансного характеру в усій історії людства. А отже проблема сексу все ще чекає на своє послідовне глибоке дослідження та осмислення, зрештою, як і те, що стоїть за нею та є її джерелом – сексуальність. І це попри те, що або й всупереч тому, що «увійшли в моду ялові молодички, що описують секс. Шибздики й симулякри викаблучуються в цинізмі. Той убрався в пір’я, рекламує презервативи. Той просторікує про оральний секс, той заповзявся писати виключно матом. А всі разом хочуть нанюсяти на великих, витерти ноги об попередників…».

Наразі ж з усього наявного розмаїття вражень та уявлень про секс найелементарніше і водночас найпевніше, що його характеризує і доступне для осмислення, так це безпосередня, принаймні з огляду на тілесні відчуття, взаємодія з іншим, тобто з партнером, особливо, якщо з цього процесу виключаються примус, насилля чи наруга. В такому разі, найперше, секс є джерелом цілої гами елементарних, як правило, приємних і бажаних відчуттів, породжених присутністю іншого та взаємодією з ним. Особливо м’яких тактильних та запаху, як таких, що найменше піддаються затьмаренню та симулюванню внаслідок мимовільної періодичної реалізації з різноманітних причин властивості людської свідомості продукувати ілюзії та галюцинації. Тому саме в процесі і тільки в процесі сексу буденна, тобто така, сприйняття якої обмежено лише п’ятьма відчуттями, людина має найвищі шанси безпосередньо «доторкнутися» до іншого, оминаючи власні і чужі образи, ілюзії та враження.

Самої цієї властивості сексу достатньо, аби він став дійсно, а не надумано або й вдавано жаданим, якщо не сказати необхідним явищем в житті заклопотаної істоти. Адже секс має хоча й обмежену, проте доступну практично кожній людині властивість, реалізація якої не потребує жодних додаткових зусиль або якихось спеціальних вмінь та навичок, окрім тих, що даровано кожному від самого його народження. Секс є унікальним острівцем певності в «замішаному» на ілюзіях світі, оскільки наділений властивістю гарантувати своєрідне безпосереднє поєднання з іншим, а отже набуття тимчасового відчуття цілісності чи завершеності, а ще – непідвладності часу та буденним турботам. В той час як поза сексом або іншими окремими практиками, доступними буденній людині, все є лише умовно реальним, оскільки представлене радше колективною ілюзією інтенційно зумовлених істот, підтримуваною і відтворюваною силою колективної думки, аніж безпосереднім «доторканням» до реального. Таким чином, секс виявляється для заангажованої буденністю істоти своєрідною «віддушиною», водночас каналом поміж буденністю та реальністю і ключем, що відкриває цей канал, оскільки сексуальні зносини або й саме по собі кохання як процес наділені властивістю не лише викликати первинне або фізіологічне відчуття задоволення, але й дарувати радість.

Сама по собі радість є навіть не стільки позитивною емоцією, скільки життєстверджуючим унікальним відчуттям, яке не можливо симулювати або штучно продукувати. Насправді, це відчуття не має, ані місця своєї локалізації, ані свого вираженого зовнішнього чи об’єктивованого джерела, бо, як правило, з’являється неконтрольовано і зникає так само, відповідаючи ситуації індивіда та стану його душі. Проте і сам процес сексу не терпить, хоча й допускає контроль чи саморефлексію. То ж стимулюючи вихід людської свідомості за межі самоконтролю та рефлексії, секс відкриває шлях щонайменше для потоку радості і того, що прийнято називати душевним або естетичним задоволенням. Тим самим, секс є не лише специфічним способом пізнання іншого засобами, доступними пересічній людині, але й механізмом короткострокового доторкання до реальності та вивільнення людини з тенет буденності. Щоправда, все це стосується радше екологічно чистого сексу – суто людської здатності взаємодіяти з іншим на чуттєво-емоційному рівні, при цьому уникаючи будь-якої раціоналізації та опосередкування, в тому числі етитизації та моралізаторства.

Інакше кажучи, довершений, тобто позбавлений будь-якого соціально-культурного «сміття» секс, з необхідністю передбачає та потребує стовідсоткову відмову від любих очікувань та результатів і концентрацію на самій взаємодії або процесі. Останнє має супроводжуватися абсолютною концентрацією на відчуттях, що, між іншим призводить до їх інтенсифікації та поглиблення і, як наслідок, суттєво розширює діапазон сприйняття. Таким чином, довершений, інакше – суто природний секс, очевидно, є нічим іншим як чистою дією, а не засобом досягнення мети, чистим відчуттям, а не предметом міркувань і маніпуляцій. Його ж в цивілізованому просторі сучасної «Ойкумени» перетворили на засіб, по-перше, продовження людського роду; по-друге, досягнення меркантильних цілей та реалізації егоїстичної мети; по-третє, випробування на вірність іудо-християнським установкам та моралі чи іншим догматам і приписам.

Тому не дивно, що в буденній практиці, знання про все, що відкриває можливість заклопотаній істоті хоча б частково доторкнутися до реальності, дуже спотворено та часто замішано на негативних оцінках або й осуду чи, навпаки, надмірному піднесенню і меркантилізації. Зрештою так чи інакше сексуальна, як і будь-яка інша сфера кожної людини постійно піддається програмуванню, моделюванню та маніпулюванню, в тому числі і шляхом агресії навколишнього антропоморфного середовища не лише на рівні приватного життя індивіда, а й на рівні його світоглядних установок та ієрархії цінностей. Як наслідок, секс перестав бути чимось, що є зрозумілим саме по собі, ставши тим, що про нього думають.

Тон і напрямок мисленню, звичайно, задає цивілізування та «механізація» світу, внаслідок чого відбувається тотальна, зрештою як і всього іншого, раціоналізація сексу. Приписування йому певних, в тому числі медичних ефектів, анатомо-фізіологічних властивостей та соціальних характеристик. Останнє зводить до мінімуму природні властивості сексу, нівелює рештки сакрального в сексуальній сфері, перетворюючи секс з суто приватного прояву людського існування в суспільно значиме дійство, регламентоване численними правилами «доброго тону» і табу. Тому не дивно, що попри явну елементарність явища сексу, сучасній людині достеменно невідомо, чим він є насправді та яка його екзистенційна функція або реальна роль в житті кожного окремо взятого індивіда. Адже, приміром, якби нам було доступне згадане щойно знання, чи ж не знайшов би кожен з нас способу задовольнити свої сексуальні вподобання, мрії та бажання, при цьому не шкодячи іншим, не йдучи проти їхньої волі, не порушуючи їхніх естетичних смаків тощо. Разом з тим, не витісняючи або й не криючись зі своїми бажаннями сексуального ґатунку, адже «для багатьох людей сексуальне стримування пов’язане з болісним випробуванням і стражданнями».

Таким чином в самому існуванні людини, очевидно, a priori закладено конфлікт поміж тим, яким є кожний з нас насправді, тобто представлений унікальною гамою потягів, бажань та фобій, інших характерних якостей, «переплавлених» в талан, та яким має бути. Тобто системи стереотипів, страхів та вражень, що визначають особливості соціальної поведінки, ідентифікації та позиціонування. Інакше кажучи, конфлікт поміж індивідуальністю як носієм чи джерелом будь-якої унікальності та її соціалізованим проявом, представленим як особистість. В гайдегерівському варіанті це мав би бути конфлікт поміж власним і невласним буттям Dasein. На буденному рівні такий онтологічний конфлікт проявляється як протистояння поміж прагненнями і бажаннями з одного боку, та нормами і правилами з іншого; ідеалами і мріями та усвідомленням неможливості їх реалізувати. Тому онтологічний, тобто такий, що відповідає природі людини, а не окремим проявам її існування, конфлікт є наслідком і свідченням існування пелени, яка відділяє людину від витоків та змісту її життя, зводить екзистенцію до банального існування.

Способом банального або й абсурдного існування буденної людини є турбота: не життя саме по собі, а життя заради. Останнє (життя заради) створює ілюзію виходу людини поза онтологічний конфлікт шляхом приписування Homo Sapiens своєму існуванню перманентних раціональних (ілюзорних) цілей і мети життя. Одною ж з найпоширеніших під цим небом і найпотужніших, як в те хочуть вірити люди, підстав заради чого варто жити – це діти. Таким чином секс набуває своєрідного, сформованого під тиском ілюзії, сакрального значення. Перетворюється на обов’язок перед собою і родом та стає своєрідним священним дійством долучення індивіда до чогось більш значущого і глобальнішого, аніж він сам.

Однак, якщо індивідуальність є онтологічно унікальною, тобто має за своє джерело чисте Буття, а з позицій іудо-християнства наділена безсмертною душею, яка існує до людського тіла, то людський рід, насправді, може виявитися чимось вторинним по відношенню до індивідуальності. Його покликанням є виконання певних функцій та створення відповідних обставин, за наявності яких, людська душа на момент свого земного втілення могла б зреалізувати своє призначення. Тож існування людського роду в такому разі відповідає певному модусу буття індивідуальності. Хоча свідомості соціалізованої істоти не доступне навіть уявлення про існування людини поза людською спільнотою. Щоправда для формування такого уявлення в заангажованої світом істоти навряд чи є хоч якісь підстави, адже суверенне існування не може бути представлене в межах буденного досвіду людини взагалі. А відтак, все, що представлене в існуванні людини з необхідністю несе на собі печатку роду, переломлюється через значимість та важливість для спільноти. В цьому контексті секс не є винятком, а тому уявлення про нього носить соціально детермінований інтерсуб’єктивний характер.

Аби сформована під тиском колективної думки сукупність приватних вражень про секс автоматично підтримувалася серед представників спільноти і передавалася нащадкам, зазнаючи мінімальних змін, ця людська здібність зазнала містифікації. Як наслідок, замість того, щоб адекватно використовувати свої природні властивості та здібності, отримуючи з того задоволення та переживаючи радість, кожен з нас зокрема і людство в цілому опинилися в полоні численних міфів та вражень про секс і все, що його стосується. А це тягне за собою низку наслідків.

По-перше, все містичне і незрозуміле природно викликає пересторогу чи страх. Тому перший сексуальний досвід, як правило, а часто й подальший пов’язаний з «ламанням» страху. Страху не виправдати чиїхось найчастіше надуманих очікувань, бути не зрозумілим чи не правильно інтерпретованим або й взагалі проігнорованим. Все це накладає свій відбиток на всі сфери існування індивіда, та спонукає його постійно «перестраховуватися» від ймовірних небажаних результатів та очікуваних стресів. Що ж стосується безпосередньо сексуальної сфери, то найдоступнішими механізмами перестраховування, на жаль, виявляються алкоголь чи інші речовини психотропної дії. А також порнографія як побічне джерело збудження, демонстративна жорстокість, апеляція до «спостерігачів» або й маси тощо.

По-друге, все, що представлене в житті буденної людської істоти потребує пояснення, аби бути певним чином ідентифікованим та «промаркованим». Безумовно, це стосується і сексу. Ця властивість людського обмеженого пізнання відкриває колосальні можливості для маніпулювання уявленнями про секс, його табуювання, стандартизацію або й сакралізацію. З’являються ті, хто перебирає на себе функції «знавця» істини і її глашатая, тобто виробляє соціальні стандарти та запускає в дію механізми контролю за їх дотриманням. Звичайно, особисто навряд чи можна ідентифікувати хоча б кого-небудь з соціальних маніпуляторів, однак такими виявляються цілі соціальні інституції, основною функцією яких є продукування ідеологічних засад колективного існування. До таких інституцій безумовно належать релігія та церква або їх сурогати, зокрема, комуністична або інші партії в межах тоталітарної спільноти.

Природно, з доступу до маніпулювання масами представники подібних установ мають колосальний зиск, в тому числі і матеріальний, а тому «кревно» зацікавлені в збереженні status quo в усьому, що стосується здатності людини самостійно без будь-яких посередників надавати зміст всьому, що так чи інакше представлено в її існуванні, як і самому існуванню. Щоправда більшість індивідів такий стан справ також цілком влаштовує, бо відповідає їх ситуації: володіючи потенцією ініціативи, вони позбавлені достатньої мотивації для її прояву. А тому схильні покладатися на порадників, посередників, месій і просто тих, хто береться якимось чином організовувати і впорядковувати їх існування та інтерпретувати їм їх же покликання в житті.

Однак попри всю неоднозначність життєвої ситуації заклопотаної істоти, зняття для початку своєрідної, закамуфльованої під всебічну обізнаність аури містичності з сексу безумовно дало б свої відчутні результати. Найперше це дозволило б статево активній людині зберегти і перерозподілити значну кількість часу та енергії, які вона часто вимушена затрачати на стримування сексуальних бажань або пошук більш-менш прийнятного способу їх задоволення. Поряд з цим, практично кожний статево зрілий індивід отримав би чудову нагаду переглянути і позбутися цілої низки неприємних вражень, спогадів та хвилювань, безпосередньо чи опосередковано пов’язаних з його реалізацією в сексуальній сфері. Це та інше з необхідністю призвело б також до значного посилення або й відродження впевненості в собі та своїх можливостях чи не кожної людини, до відновлення здатності легко і невимушено триматися під час спілкування з іншими, більше того, вправлятися в будь-якій діяльності адекватно до своїх можливостей та потреб або й намірів.

На разі ж ми маємо справу не з достовірним і вичерпним знанням про секс, а з феєрією вражень про нього, сформованих на основі цілої низки приватних переживань та специфіки індивідуального життєвого досвіду в цілому. Зрештою відмінні поміж собою розуміння і ставлення до сексу притаманні сучасникам: від чисто механічного специфічного подразнення або специфічного способу розрядки накопиченої енергії до способу індивідуального самовираження людини у взаємодії з іншим або й сакрального єднання з партнером – значною мірою зумовлені рівнем групового чи індивідуального осмислення феномену сексуальності.

Що ж стосується сексуальності, то на відміну від сексу, суть якого може бути схоплена людиною за посередництва відчуттів, для буденної людини вона залишається предметом теорії та/або віри. Водночас вона є тим, що робить взагалі секс можливим і доцільним або частиною людського існування, навіть тоді, коли якомусь індивіду не знайомі безпосередньо сексуальні зносини. Відповідно сексуальність є завжди первинною щодо сексу. Осягнувши якимось чином її природу і суть, людина неодмінно отримає в своє розпорядження чисте знання про те, чим є секс насправді і як ним ефективно користуватися або ж як покласти край всякій потребі в сексуальних зносинах, не завдаючи собі жодних збитків і страждань чи клопотів.

Інакше, секс для людини завжди залишатиметься чимось вкрай потенційно привабливим та водночас джерелом не стільки вдоволення, скільки численних розчарувань і страждань, сполучених, наприклад, з неможливістю реалізувати на практиці власні фантазії і мрії, налагодити теплі взаємні стосунки з тими, з ким дійсно того хочеться, а не з ким прийдеться під тиском потреби, часто доведеної до внутрішньої колосальної напруги.

Зрештою, від сексу до сексуальності немає дороги, а лише від сексуальності до сексу, хоча на перший погляд може виглядати і навпаки. Мова йде про те, що якимось чином опанувати власну хіть і направити її в бажане русло, збагнути чим є секс, а збагнувши, зробити його дійсним джерелом задоволення в своєму житті, можливо лише за умови прояснення суті сексуальності. А ось навпаки, здійснюючи «польові дослідження» сексу і разом з тим впроваджуючи в практику відповідні здобутки, зрозуміти, чим є сексуальність і яка її роль в бутті людини принципово не можливо. Як водночас і не можливо перестрахуватися від численних розчарувань і збитків, що чатують на сексуальну істоту чи не на кожному кроці, починаючи від образ та розчарувань, завершуючи серйозними проблемами зі здоров’ям, як фізичним, так і душевним.