23. 59

   знаєш, немає нічого гіршого, ніж усвідомлювати, шо нікому до тебе немає справи. існуєш ти. чи не існуєш. нікому це не цікаво. нікому не цікаві й твої погляди на життя. те, шо ти любиш зелений чай і рудих котів. шо тобі подобаються брюнетки й солодкі мандарини без кісточок. шо ти завжди всміхаєшся перехожим і готуєш шарлотку щоп'ятниці. байдужа й твоя негативна думка щодо леопардових принтів, які насправді завжди вульгарні, - усі продовжують їх використовувати у своєму луці. жахливо усвідомлювати те, шо світ нормально обійшовся би й без тебе. я уявляю, скільки людей зараз зрозуміли свою нікчемність по відношенню до 7 000 000 000 населення планети. чи скільки там? 7,121,836,029, здається? не так важливо. усі ці люди усвідомлюють свою ницість тому, шо опинились самотні сьогодні ввечері. і вчора. і завтра, напевно, теж.
   хоча... можна говорити про велич і нікчемність людини. найцікавіше те, шо одночасно. відвівши погляд від екрану, переводимо його на будь-який предмет навколишнього світу і розуміємо - це створила людина. навіщо? чи невже люди, що жили, припустимо, в палеозойській ері, були менш щасливими за нас? відповіді на це питання знайти, звісно, не вдасться. хоча можете спробувати. і знайти в пошуках свій сенс життя. ось, власне, я підхожу до головної ідеї данного викладу думок. до речі, навіть не знаю, як його назвати.
   сенс життя мають лише ті особистості, які навіть не замислюються над проблемою його пошуку. і це аксіома.
   деякі шукають сенс свого буття у вічній роботі, намагаючись досягти певних кар'єрних вершин. але людина, яка віддає своє життя праці, повинна отримувати задоволення від неї й усвідомлювати, шо світ потребує її результатів.
   деякі шукають сенс свого існування в такому світлому почутті, як кохання. але як по-справжньому круто відчувати, шо твоє серце належить лише тобі і нікому іншому, нехай навіть він молиться на тебе, клянеться у вічному коханні й говорить, шо якшо впаде небо, усе одно продовжуватиме любити. о Боооже, люди завжди перебільшують значення цього бридкого почуття. ой. перепрошую, щирого й теплого почуття. не бачу чогось поганого у відсутності "другої половинки", як полюбляють говорити закохані. навіщо мені ця "друга половинка"? шоб мене було півтора? а ще ненааавиджу, коли говорять: "я хочу з тобою ділити все, шо в нас усередині". от гаплииик, це шось на кшталт: "чуєш, поділись зі мною печінкою. у нас все спільне ж", да? чи шось таке: "у мене геніальна ідея: давай продамо нирку. купимо тобі шубу, а мені Роллс-Ройс. одразу повідомляю, шо нирку твою продаємо, добре?" ну маячня ж. повна. правда. тож у питанні кохання я згодна з Фолкнером, шо говорив: "вони мають рацію, поміщаючи кохання у книги. тільки там йому й місце".
   деякі марять книгами, занурюючись у які, почувають себе по-справжньому щасливими. я можу погодитись. але частково. справді, читаючи книгу, від якої ти в захваті, з'їдаючи кожне слово й навіть простір поміж рядками, можна відчути себе іншою людиною, зовсім не схожою на ту, шо сидить і тремтить над твором, боячись, шо скоро його дочитає і думаючи про неможливість дихати інакше. без книги. а отже, жити своїм нудним життям, ненасиченим безмежною кількістю якихось надприродних, героїчних учинків, явищ, пригод, доки до рук не потрапить твір, який тебе зацікавить. знову і знову.
   хтось шукає сенс життя в теплому пледі взимку й фільмах. комедіях. мелодрамах.
   хтось шукає сенс життя у вічному навчанні. пізнанні себе й навколишнього світу.
   хтось шукає сенс життя у даруванні, власне, самого життя оточуючим. лікарі, учителі, рятівники, спасибі.
   хтось шукає сенс життя в покупці нової сумочки від Louis Vuitton чи сукні D&G. ультрамаринового кольору.
   хтось шукає сенс життя в насолоді, задоволенні від нього. у свободі, праві вільного вибору.
   привіт. я шукаю сенс життя.