Скоро

Повернулась…повернулась у це забуте Богом місто…за сотні кілометрів від ніжних обіймів та знайомих рук…

Скільком говорила що кохаю, що люблю…що життя свого без них не уявляю.. І завжди, кожного разу приходило розчарування, прозріння… Ніби якась незвідана сила відкривала мої засліплені емоціями очі…
Цього разу було найлячніше, страх охоплював з неймовірною силою все більше і більше, коли приходило розуміння того, що я закохуюсь.. знову..
Боялась відкритись, стати собою.. Приховувала невпевненість і страх за маскою сили і гумору…
Та все ж я вірю тобі.. Вірю твоїм обіймам, словам, солодким мов карамель поцілункам і щирим посмішкам від наївних дитячих жартів, які уже ввійшли у звичку… Я знаю, що ти ніколи не завдаси мені болю, якими б складними не були обставини і куди б не завело нас життя…
Постійно згадую чарівні моменти нашого знайомства та зародження наших відносин.. згадую не без посмішки і тепла у серці ..
Зачекай ще трохи.. я скоро повернусь.. до тебе.. лише твоя.. НАВІКИ…