Мені знову з’являвсь уві сні
Дім, де дитинство назавжди лишилось,
Де лунали колискові пісні,
Де душа колись оселилась.
На порозі, як завжди, удвох
Дідусь та бабуся стоять.
Вже на світі немає обох,
А у сні як живі говорять…
Підійду, обійму як раніше,
Не заплачу, я краще всміхнусь,
Постоїм, не порушивши тишу,
Й до саду поведе нас дідусь.
Тут і досі росте стара вишня
І калина червона, як кров.
Їх для мене залишив Всевишній,
Щоб у думках ви з’являлися знов.
Потьмяніють бабусині очі,
Тихо скаже: «Прощатися час».
Поцілую й піду неохоче
І промовлю: «Чекатиму Вас».
Сон
© Copyright: Дарья Левенчик, 2013
Свидетельство о публикации №213011201128
Свидетельство о публикации №213011201128
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.