Хвилини щастя

[І.Ликович присвячується]


Я заплющую очі. Замислююсь. На щось чекаю. Думки пливуть повільно, дивно так.

Мені подобаються отакі медитативні стани. Хоча б раз на тиждень мені вкрай необхідно отак зупинитись, загальмувати, дістати хоч трошки спокою у цьому бурхливому житті.

Я відчуваю тепло, що ллється по моєму тілу; думки потроху розчиняються, зникають, залишається лише тиша. Так гарно... аж раптом прокидається він, внутрішній голос. Зрештою, і без нього я сама часто ставлю собі оте питання: чи щаслива я? чи задоволена життям??
У сусідній кімнаті спить мій коханий чоловік. В дитячій вже давно панує тиша. На моєму столі лежить з десяток нових туристичних журналів, а на ноуті зберігається наполовину написана дисертація... В кишені мого кавового кольору пальто лежать два такі, здавалося б, звичайні квитки, проте з магічним (як на мене) написом: Бориспіль-Шарль де Голль... я поки що нічого не казала чоловікові. Хай це буде несподіванкою. Приємною звісно.

Отак я перебираю в голові усі ці речі, й розумію, що щастя як раз і складається з деталей, дрібниць, окремих речей; щастя - не стан, це процес, постійний розвиток, рух вперед.

Кожне життя - результат прагнень людини, яка його проживає. Не більше й не менше. Тому той, хто скаржиться на своє життя - скаржиться на самого себе...


16.01.13.