Життя...

Життя....
Воно бурхливе і спокійне
веселе й горде,
тепле і повільне.
Щасливе в будні,
звичне щохвилини,
просте щотижня,
довге щоодини.
Прожовши рік
ми згадуєм приємне:
у червні,липні,
вересні чи квітні;
смішне й нудне
веселе і привітне.
Та, кожна мить,
як пройдений етап.
Те літо особливо
памяталось.
Той ніжний вечір,
звичний запах диму,
горюче полумя і яблуня старенька,
яка хилилась й покривала нас.
Було так добре й страшно водночас,
бо розходитись не хотілось зовсім,
так швидко звикли ми
до теплих фраз...
Ну ось нарешті вогнище згоріло;
в кінці обійми на прощання, враз
так серце гірко защеміло
і думка тихо підплила:
"Потрібно вміти відпускати з Богом:
життя, людей, розмови й почуття".
І розлетілись всі,
як білі ти лелеки,
з панном у памяті,
з бажанням повернутись,
і знов зустрітись біля полумя вогня.
А потім літо тихо закінчилось,
настала осінь а потім зима
у кожного усе звершилось
ТАКЕ ЖИТТЯ...
ТАКЕ ЖИТТЯ...