Глава 4. Тётюшка шиза

Я сидів в туалеті якогось кафе. Тут жахливо смерділо дешевим освіжувачем повітря. Було огидно знаходитись у цьому місці. Ще й якісь нервові громадяни час від часу намагалися відкрити двері до моєї обителі.
Голова страшенно боліла. Раптом на білосніжних дверях почали з’являтись якісь чудернацькі малюнки. Кожен візерунок іскрив у моїх очах. Це було дуже прикольне відчуття. Я гигикнув і заплющив очі. Коли ж я їх відкрив, ніяких візерунків не було. Знову заплющив очі… В двері постукали. З несподіванки я так і підскочив мало не до стелі. Прокричав щось незрозуміле людині за дверима і спробував згадати, що то були за малюнки. Я чітко запам’ятав один із них. Сплетіння кольорових фігур вимальовувало моє обличчя. Я немов побачив себе у дзеркало. Але чому, чому навколо мого рота було кров?..
Я злякався. Почав обмацувати кожен міліметр своєї шкіри. Подивився на свої руки… Начебто немає крові… Хоча, стоп… Чому на моїх руках та обличчі має бути кров?!
І знову мене пронизало відчуття страху. Панічного страху.
І тут я знову побачив ЙОГО. Ту дивну темну постать із лісу. В тісній кабінці туалету він оточував мене звідусіль. Він роздвоївся. Ні. Їх було троє… Ні, четверо…
З шаленими очами і не менш скаженим криком я вилетів з кабінки. Він переслідував мене у натовпі. Я бачив його… Їх… Забіг до якогось двору. Там сиділо двоє бомжів. Спочатку я не розгледів… та коли наблизився до них, на мене дивились ті самі пекельні очі темних фігур… Велетенські і страшні.
Стало важко дихати. Я повалився на холодний асфальт. Побачив, як вони наближаються… Кричав щоб облишили мене. Мене трусило. Я поповз до кущів, роздряпуючи руки і ноги камінчиками та битим склом. Проклинаючи усе на світі. Так хотілось відрубитись. Як завжди… Щоб прокинутись десь далеко звідси. Щоб просто ПРОКИНУТИСЬ…
Тим часом чорна фігура в моїх очах почала світлішати, червоний блиск в очах згас і я побачив перед собою двох санітарів. Вони про щось тихо перемовлялись. Я підвівся. Не залишилося більше в мені страху. Я кинувся бігти прямо на них, та не втримавшись на ногах перечепився і впав. Розбив собі підборіддя. Облизав губи, злизуючи з них маленькі камінці разом із кров’ю. Сплюнув. Було зовсім не боляче. Я звик падати по п’яні чи по накурці…
Санітари наблизились до мене. Один із них взяв мою руку, інший щось вколов. Та мені було все-одно. Всі мої думки були присвячені лише червоним очам… Темним постатям… Очам… Страху…