Алиса. 4 частина

«Аліса»    Фантастичне оповідання
« Прибути у майбутнє, щоб змінити минуле…»
4 частина

****
Гордон Смегі відчував себе ніяково, він перерив всі кишені, не міг знайти візитку. Грабовський терпляче чекав, коли він закінчить і нарешті піде з його квартири.
.
- Ось же вона - інспектор простягнув Юрі невеликий шматочок пластику, з вбудованим інтерактивним передавачем всередині. - Якщо вона з'явиться у Вас, непомітно потріть в цьому місці пальцем.
- А з чого Ви вирішили, що вона прийде  до мене? - Запитав Юра.
- Ну .... - Гордон забарився, намагаючись підібрати правильні слова - Ви їй симпатизували, і як мені сказали, вона відповідала взаємністю.Та їй більше нєма куди йти.
- Вона мене використовувала! Я більше не хочу бачити її, і на станції я більше з нею не зустрічався! - Різко відповів Грабовський.
Гордон тільки розвів руками, і на радість Юри, пішов. Грабовський постояв ще трохи біля дверей, потім повернувся на кухню, налив трохи тоніка. Подумавши, відставив склянку вбік, почав оглядати квартиру. Від Служби Безпеки можна чого завгодно чекати, наприклад маленьких підслуховуючих пристроїв, «жучків». Переконавшись, що все чисто, він випив свій тонік, сів у крісло, кілька хвилин почекав. Він не міг собі відмовити в задоволенні потримати її в невідомості.
- Можеш виходити, він вже пішов - крикнув Юра у глиб квартири. Двері оранжереї відчинилися, і звідти вийшла Лана, ні Рут ... Грабовський зловив себе на думці, він ще називає її цими іменами, хоча вони не справжні. Дівчина встигла переодягнутися, і виглядала дуже яскраво. У Юри, від колишньої подружки, залишилися деякі речі. Отруйно-зелені облягаючі штани і помаранчева строката блузочка, дуже коротенька, яка ледь прикривала груди. У руках дівчина тримала перуку, вона явно не розуміла як з нею користуватися.
- Ти думаєш, що я в такому вбранні буду зовсім непомітна - з іронією сказала дівчина. Видно, її зовнішній вигляд хвилював більше, ніж близька  присутність  Служби Безпеки.
- Не пам'ятаю, як називається цей стиль, але так ходять зараз деякі підлітки. Твої п'ятсот років не тягнуть на підлітковий період. Але, з твоїм маленьким ростом, ти цілком зійдеш  за тінейджера. Взагалі, ми відволіклися, я чекаю від тебе пояснень. Гордон Смегі сказав, що тебе насправді звуть Моргана, і ти з минулого.
Дівчина тяжко зітхнула, розповідати чергову історію їй не хотілось,  просто словам він не повірить.
- Правду говорить треба, ти про це не думала? – наче вгадав її думки, спитав Юра.
- Давай зробимо так, я нічого не буду розповідати, ми просто підемо в одне місце, дє я тобі дещо покажу.
- Цікаво – Юро відпив тоніка – Хочеш завести мене у пастку? – У глибині душі Грабовський знав, що піде за нею куди завгодно, їй треба тільки  вказати напрям. Легка образа на неї спонукала його ломати комедію. Юра чудово розумів, що без документів і грошової карти вони й десяти метрів не пройде. Може, дівчини теж це розуміла, тому не дуже переймалась. Вона кинула у бік непотрібну  перуку й зачепила рукою якусь статуетку. Юрка зреагував блискавично,  одною рукою схопився за дівчину, щоб не упасти, другою рукою успів спіймати тендітну річ. Дівчина не збагнула що ж трапилося,  чоловік опинився близько біля неї, виникла незручна пауза.
Він пригорнув до себе дівчину, ніжно прошепотів:
- Ти ледь не розбила Алісу.
- Яку Алісу?
Грабовський сів у крісло, посадив дівчину собі на коліна, простягнув врятовану статуетку. Біла постать жінки з крилами за спиною.
- Наш Данило знайшов її у  печері, дє ти  їх  ув’язнила.  Він відав  її мені.
- Чому він назвав її  Алісою?
- В честь планети. Перші розвідники, які відкривали нові планети, відзначали їх цифрами  й буквами. Планети з кисневою атмосферою мали  ще й неофіційні назви. Наша, 3456 НД-а, має назву – Аліса.
- Планета з жіночим ім’ям?
- Так,  це  приємно звучить,  там ще одно історія трапилась, але я не пам’ятаю. Історія освоєння космосу – не мій улюблений предмет навчання у Академії.
- Дівчина задумалася, вона притиснула статуетку до себе.
-Щось  не так? - Обережно запитав Юра. Йому хотілося поставити ще одне питання, що мучило його. Вона не робила враження ясновидиці, про яку йому говорили.
- Як ми непомітно вийдемо з будинку? – Вона випередила  його з питанням.
- Я ... - почав говорити Юра, і здивовано замовк. Двері в його квартиру розчинилися, на порозі стояв .... Джон Майер. Грабовський з Морганою моментально підскочили з крісла.
- Як? - Тільки й міг вимовити Юра.
- Ви думали, що зможете переграти офіцера Служб Безпеки? Яка наївність!

****
Зараз Джон сердився сам на себе. Це ще м'яко сказано, він відчував себе повним ідіотом. Ідіотом, що потрапив у пастку. Він так хотів побачити цей корабель! Це пристрасне бажання заглушило в ньому обережність. Наче він був молодим, "зеленим" офіцером!
Металеві наручники неприємно стискали зап'ястя, вони посилювали відчуття гіркоти. Поруч у кріслі, теж у наручниках, сидів Юра Грабовський. «Ласкаво просимо до клубу наївних ідіотів!»
На початку все йшло добре. Джон Майер дав себе умовити, першим побачити таємничий корабель Моргани. Вони прилетіли у Національний парк, що займає цілий континент. Одне з особливостей цього парку - максимальне наближення до дикої природи, а також, велика кількість тварин і птахів. Серед дерев поблискувала незвичайна конструкція. Плавні форми, на полірованій поверхні не видно швів і заклепок. Здавалося, цей корабель цілком зроблений з коштовного каменя.
- Це справжнісінька Вімана. Легендарний корабель з давньоіндійського епосу. На ньому літали древні боги! - Схвильовано вигукнув Джон Майер, навіть трохи зніяковів  від такої краси.
- Вітаю, тепер ти богиня! - Грабовський обернувся до Моргани. - Як тобі вдалося проскочити земні радари стеження? І навіщо, маючи такий корабель, ти летіла до нашої станції на звичайному кораблі? Де логіка, Моргана?
Вона не відповіла йому, її обличчя напружилося, вона, немов побачила привид. За кущів вийшов незнайомець, з автоматом Калашникова в руках. Зброя дуже давня, але вельми ефективна. Грабовський тоді подумав, що занадто часто стали зустрічатися в його житті стародавні кораблі, зброя, і жінки. Незрозумілого віку, з невідомими цілями у житті.
- Нарешті, я тебе знайшов! - Вимовив незнайомець, звертаючись до Моргани.
***
Це бридке відчуття, коли ситуація виходить з-під контролю, і нічого невідомо. Але, з іншого боку Джон тепер знав, вімана не міф, не вигадка. Вони реально існують, він зараз летить в ній.
Їдкий дим від сигарети незнайомця дратував Джона, заважав йому думати. Як могли цю гидоту курити! Незнайомець, навпаки, із задоволенням випускав кільця диму. Моргана сиділа на підлозі, її не пристебнули наручниками. З її долоні сочилася кров, вона притискала руку до себе, забруднивши кров'ю блузку.
-Надінь куртку! Вигляд у тебе жалюгідний, і без фокусів! - Незнайомець кинув Моргані одяг, іншою рукою поплескав автомат, що лежав на колінях.
- Що відбувається? - Подав голос Грабовський. - Хто Ви? Що Ви робили з її рукою?
- Вімана налаштована на певну людину, ДНК-управління. Йому потрібна її кров –  захоплення  перед кораблем, на кілька хвилин, заглушило відчуття гіркоти у Джона. Незнайомець  не звертав уваги на чоловіків, він невідривно свердлив поглядом Моргану. У Юри склалося враження, що у нього особисті рахунки з нею. Незнайомець докурив свою цигарку, відкинув недокурок у бік, нахилився до жінки.
- Ти ж майже нічого не пам'ятаєш! Тобі весь час треба вигадувати нову історію, називатися новими іменами. Щоб тебе знешкодити довелося зробити неприємну процедуру  багатьом хорошим  людям. Я навіть не хочу згадувати, як довелося переконувати пана Бісолава погодитися на екстремальні заходи. - Незнайомець обернувся до Джона і Юрі. - Опромінення певних ділянок мозку веде до повної втрати здатності до ясновидіння. Тільки наша дівчинка не зовсім людина, у неї трохи іншу будову мозку. Вона втратила не тільки здатність до ясновидіння. Вона частково втратила пам'ять, ретроградна амнезія. Тільки от, що я не зрозумію, як їй вдалося частково відновити події, згадати деякі моменти з своєї місії?
***
- Планета Земля. П'ятсот років тому.

-
- Моргана лежала на підлозі своєї квартири, навколо валялися розкидані речі і меблі. Вона пам'ятала весь жах, який пережила в психіатричній лікарні. Решти життя, як і її справжнє ім'я, стало для неї темним мороком. Шум дощу за вікном заважав зосередитися. Якщо вона не постарається, і не згадає, навіщо вона тут, далі буде гірше. Вона повернула голову до вікна, крізь панорамне скло добре проглядалося місто, залите світлом і блискуче, немов зірки. Зірки .... Вона .. Стук у двері прогнав ледь вловимий образ. Моргана навіть не хотіла питати, хто прийшов, з важким серцем вона піднялася з підлоги, відчинила двері. У кімнату увірвався запах дощу, на порозі стояла дівчина в мокрому, довгому плащі.
- - Не бійтеся нас, ми хочемо Вам допомогти - майже пошепки швидко промовила вона.
- Нас? - Моргана здивовано озирнулась навколо.
- Я Рут Мастерс, на сходах залишився мій брат Джеймс. Ви нас пам'ятаєте? Що я таке питаю, вибачте! - Поправила сама себе дівчина. - Це деякі Ваші речі, Джеймс встиг до обшуку забрати з салону. Нам дуже шкода, що все так вийшло. - Вона простягла пакет. До них підійшов брат дівчини, капюшон плаща кидав тінь на його обличчя, Моргана не могла його добре розглянути. Вона їх зовсім не впізнавала, і не могла знати, чи можна їм довіряти. Джеймс немов здогадався, і стягнув каптур, рукою поправив вологе волосся. Високий блондин з блакитними очима, невеликий шрам на правій щоці. Ні, Моргана не впізнавала їх, та вона їх просто не пам'ятала!
- Ми відвідували Ваш салон, Ви нам дуже допомогли. Тепер нам потрібно йти, прощайте - Джеймс потягнув за руку сестру. Йдучи, вона озирнулася і сумно усміхнулася Моргані.
Зачинивши за ними двері, Моргана кинулася в ванну. У неї різко закрутилася голова,  її сильно знудило. Наслідки опромінення давали про себе знати. Моргана ретельно вмилась, потім розкрила пакет. Там нічого особливого не було, тонкий паперовий зошит і маленький кристалик - голограма. Моргана погортала сторінки, виявляється, вона вела щоденники. Не зовсім надійно довіряти папері, але в її випадку це допомогло прояснити ситуацію. «Як вдалося Джеймсу провести людей диктатора Бісолава? Хоробрі, не побоялися прийти сюди! Чи побачу я їх знову? »
***
ДАЛІ БУДЕ…..