Iлюзiя Новорiчноi Казки

Надворі був грудень. А за вікном ні сніжинки. Природа сумна. Діти сумні. Та ще б пак, яка ж зима без снігу? У школі приходиться трудно, адже кінець семестру на носі, треба заробляти оцінки. А справ і без того хоч відбирай. Але попри все, на романтику тягне кожного, адже скоро Новий рік, а це свято, яке несе за собою море сподівань і бажань, а також надій на те, що всі мрії здійсняться. Кожна дівчинка мріє про велику любов, а кожен хлопчина будує грандіозні плани на те, як провести Старий рік і зустріти Новий. Так сталося і з цією, на перший погляд сніговою королевою, а насправді ніжною, романтичною і доброю юнкою. Про це свідчить саме її ім’я- Олеся, яке має такий теплий і сонячний настрій. Саме на її очікуванні Новорічних свят і їх святкуванні, ми і зупинимося.
Вона - президент школи. Яскрава і творча особистість, розумна і вродлива дівчина. Її очі випромінюють спокій, мир, любов. Усмішка, яка з’являється на устах не так часто як це б хотілося, завжди щира. Обличчя завжди передає її настрій, що завжди позитивний, як не лягла б карта життя. Велика шанувальниця інтимної лірики, яка сама пробує себе у цьому жанрі і не уявляє свого життя без снігу, бо вона його обожнює, а зима – її улюблена пора року. Сама струнка, висока, чорнобрива з легкою ходою і м’якими, виміряними кроками, як іде, то наче пливе по бистрій течії буднів. Здається, саме у таких дівчат і закохуються теперішні легіні, але ні це все самообман, закохуються у тих кого серце підказує, а не у тих хто красивіший чи розумніший. От і вона, здається неперевершена красуня, а все ще чекає того свого єдиного принца. А в цей час навколо неї крутяться безліч пройдисвітів, чекаючи на свій шанс впхнути здавалось би вишуканий комплімент, а насправді такий непотрібний і безглуздий. А вона сидить одна, у очікуванні вже новорічного дива.
«До нового року ще тиждень, а може уже тиждень, ну не знаю напевно, але найгірше, що настрій щось не пробуджується, заліг з ведмедями у сплячку» - подумала вона і обличчя засіяло тією завжди довгоочікуваною посмішкою. І тільки згодом вона зрозуміє, що те порівняння було зовсім не безпідставним. Але зараз у неї зовсім інші турботи. Олеся ж президент, от і повинна придумати дизайн концертного залу у школі, для того щоб доказати, що вона теж на щось здатна. Та надто хвилюватися не слід, адже у неї є друзі, її непереможна команда «смурфиків», як вона любить їх називати. Все буде гаразд! Головне прикласти максимум зусиль і тоді можна буде святкувати перемогу.
Так і розпочався останній тиждень перед довгоочікуваними казково-зимовими канікулами. Як прикрасити красуню-ялинку вирішили одразу, та й із шатами для залу не стали аж надто заморочуватися. Працювали всі, без вийнятку, навіть помічники знайшлись самі-собою. Трудились кожен день, не покладаючи рук. Бажаючі подавали ідеї, кожна з яких була детально розглянута і взята до уваги. Заняття мали всі, навіть дуже ліниві. Робота кипіла, жарти лилися шаленим потоком, музика не стихала, а всі дивувалися, звідки такий азарт і такі старання появилися у учнів школи. І саме тоді, кожен-кожен член великої шкільної родини відчув за собою поклик допомоги для спільного блага. В результаті всі були приголомшені, як і батьки з вчителями, які завітали на новорічне свято, так і самі учні. Батьки і вчителі вирішили що вони й справді мають ким пишатися, а учні зрозуміли, що вони й справді чогось варті.
Але повернемось трошки назад. Ранок 30 грудня. Олеся проснулася від гучних і радісних вигуків брата. Вона піднялася з ліжка і за привичкою підійшла до вікна, щоб відкрити фіранки… І тут вона побачила таку картину, про яку мріяла вже цілий місяць. Надворі випав такий довгоочікуваний сніг. Все блистить і переливається під яскравим промінням сонця. Почуття переповнювали її, і вона гучно засміялася, ба навіть чи й не зареготала. Вона відчула в собі той настрій, якого так довго чекала. Радісно привітала всіх з першим снігом і пішла вмиватися, одягатися, ну як казала колись вишукана українська інтелігенція: «справляти туалет». Новорічний вечір був запланований на шістнадцяту годину, тож вона мала у своєму розпорядженні цілий день, щоб як належно підготуватися до новорічного балу, а вже ввечері засліпити всіх своєю неповторною красою. І хочу я вам сказати, що їй це вдалося. Олеся з’явилася на свято не як принцеса, а як справжня королева. На ній було перламутрове плаття, що аж до землі діставало і так влучно підкреслювало її і без того вишукану фігуру та граційну поставу. Легко підведені контури обличчя показували її довершеність, а вміло заплетена коса доповнювала образ. Останнім штрихом до образу був аромат її солодких парфумів, який зачаровував усіх, повз кого вона не пройшла.
Вечір розпочався. В залі вона зустрілася з своїми друзями, які прийшли розділити свято разом з нею, та іншими учнями. Ніхто з них не міг відірвати від неї погляду, а вона все очікувала дива. Через деякий час стартували перші привітання з новорічними святами та баламутні сценки на тему Нового року. Всі сміялись і веселились, а Олеся з нетерпінням чекала, коли ж наступить черга їхнього класного колективу. І тут, ведучі вечора оголосили: «А зараз, слово для привітання мають учні 10-го класу». Серце пришвидшило своє биття, що аж здавалось, оточуючі чують цей доволі незвичний звук. В грудях все на хвилиночку застигло, в горлі пересохло, руки й ноги почали тремтіти. Ну звичайно, це все хвилювання. Але як тут не хвилюватись, якщо у тебе одна з головних ролей у сценці та ще й до того глядачі такі прискіпливі, проте вона знала що в неї все вийде, бо вона, вона сильна і нікуди від цього вже не дінешся. А в голові тільки одна думка: «Тільки б все було добре! Тільки б все було добре! Боже, допоможи мені! Благаю!». Пройшло ще не цілих дві хвилини, як почала звучати музика для її виходу. Вона вийшла, така ніжна і спокійна, навіть не показавши свого хвилювання. Виступ пройшов на ура. Протягом цього часу, який здавалося не закінчиться ніколи, Олеся уважно спостерігала за реакцією глядачів і шукала підтримки. В результаті підтримку вона знайшла, в особі двох цікавих молодиків, та й виступ пройшов на ура. Глядачі були захоплені тим що їм показали на сцені, а актори в який вже раз зрозуміли що їх старання високо цінуються в колі їхнього спілкування.
Згодом було ще кілька виступів, після чого почалася дискотека. Всі довкола схвильовано розпитувалися про враження від побаченого у гостей свята і вислуховували, що й не дивно, завжди позитивну критику, тільки Олеся нарешті заспокоїлася і ні в кого нічого не запитувала, бо вона знала що все було супер і в неї все получилося так як вона хотіла.
В залі вимкнули світло. Яскраво палахкотіли вогники на ялинці. Навкруги запанувала романтика, про яку зараз так мало згадують, і навіть вважають образливим назвати людину романтичною. Діджей запустив на пластинці повільний вальс. Олеся розгубилася адже так хотіла розпочати цей вечір саме з такого танцю, а ніхто навіть і не намірювався запросити її на танець, і як тільки вона пустила в хід цю думку, як її давній хороший друг підійшов до неї з проханням дозволити йому запросити таку прекрасну дівчину на танець. Снігова королева погодилась і через кілька па танцю її серце почало танути. Вона зрозуміла, що диво якого вона так чекала, сталося саме зараз і саме тут. І вихор вальсу закрутив їх у казковій феєрії. Олеся бачила перед собою високого, стрункого, чорнобривого джентльмена, який ще від давнього часу здавався їй не таким як всі, напевно саме тому вони і потоваришували, бо одне одного так добре розуміли. Він творчий, і вона творча, вони завжди мали про що поговорити, між ними ніколи не виникало якихось непорозумінь чи недомовок, вони були прості між собою мов діти. Цей юнак доволі харизматичний і екстравагантний був випускником цієї школи, де навчалася Олеся.
Вісімнадцятилітній Тарас ще за навчання у школі завжди привертав увагу дівчат до своєї особистості, бо завжди був таким собі позитивним живчиком, а інколи і забіякою, ну а дівчатам як це всім відомо такі хлопці і подобаються, інших вони не признають, це наче якась власна дівчача інопланетна віра. Він і розумний, і веселий, і спортивний, в міру дотепний і справедливий, завжди в центрі уваги, але це все йому не зашкодило залишитися тою особливою, непересічною особистістю, яка завжди може себе гідно представити і захистити не лише свою честь, а і честь своїх друзів.
Танцювалося легко і невимушено, навіть не зважаючи на те, що Олеся перед тим важко перехворіла. Вони крутилися на крилах дружби-любові, а він легенько наспівував їй на вушко пісню. Розмовляти не хотілось зовсім, хотілося тільки мовчання і не більше, не хотілося порушувати той такий довгоочікуваний душевний спокій. Вона відчувала його гарячу енергію і шалене серцебиття, а сама була спокійна, як весняний ранок. Олеся не хотіла щоб цей вальс закінчувався і щосили намагалася почерпнути від нього останні хвилини задоволення. І от все. Музика затихла, Тарас ввічливо подякував і як належиться поцілував даму, але як би то в щічку, а то в губи, такі гарячі і такі чутливі. Олеся не надала цьому надто багато уваги, хіба що зніяковіла, і то не подала вигляду, а легенько розвернулася і плавно зникла з поля зору. Цілий вечір вона була як не своя, усмішка, жарти, гарний і мрійливий настрій шокували всіх, а їй було просто добре і спокійно. Дискотека продовжувалася. Танець за танцем і час пролетів непомітно. Прощальне і привітальне слово директора школи, завуча і класного керівника, а на закінчення і вручення подаруночків від Діда Мороза. Після чого всі розійшлися по хатах.
Олеся не поспішала додому, у неї ще залишилося купа справ. Попрощавшись з друзями Олеся одягнулася і заручившись компанією своєї подруги Ані пішла віддавати своїй вчительці ключі від її кабінету, який на той вечір став їхньою гримерною кімнатою. По дорозі назад дівчата ішли мовчки, бо були такі замучені що кожне слово потребувало зусиль. Повітря мерехтіло, навіть не зважаючи на те, що на вулиці було дуже темно. І тут звідки не візьмись, крізь такий морок і пітьму навпроти дівчат появилися дві постаті. Це був Тарас із своїм теж найкращим другом Євгеном. У компанії відразу зав’язалася жвава розмова, про те як кожен з них буде святкувати прихід Нового року. У ході розмови вияснилося, що Тарас нещодавно приїхав з навчання і не має з ким зустріти Новий рік, а Олеся з Анею зустрічають його у колі однокласників, от і вирішили запросити юнаків приєднатися до них у новорічну ніч. Олеся з Тарасом навіть поклалися об заклад чи прийдуть хлопці чи ні, а Аня з Євгеном стали почесними свідками. Після чого колективна розмова плавно перейшла у діалог Олесі і Тараса. Говорили про все на світі. Про школу, про навчання, про здоров’я навіть про банальну погоду, але це було так весело. І коли настав час прощатися Тарас сказав зовсім неочікувані для дівчат слова: «Ну що ж, якщо ви вже зібралися до хати, то давайте прогуляємось». Весела компанія вирушила в напрямку домівок дівчат. По дорозі жарти і сміх не вгавали, так непомітно дійшли до Аніної оселі, всі попрощались, а веселе тріо рушило далі. Так дійшовши вже до домівки Олесиної вони зупинилися і Тарас сказав: «Ну все Лесю, на добраніч!» і на кінець дивлячись у вічі додав: «Тримайся!». Олеся ввічливо попрощалася, хоча мову в неї ледь не відібрало, особливо коли Тарас затвердив свої слова ніжним поцілунком на її устах. Вони розійшлися, домовившись зустрітись у Новорічну ніч.
Олеся ішла додому і світилася від щастя, так вже їй було добре. Зайшовши у хату вона сіла, бо була дуже стомлена і почала ділитися враженнями від Новорічного балу з батьками. А з голови не йшла думка про те, що Тарас якийсь дивний сьогодні. Спати вона лягла рано, адже зранку вставати, бо планів на день було море, а часу як в обріз.
Ранок 31 грудня. День розпочався з прибирання і прикрашання оселі, а закінчився прибиранням і прикрашанням самої себе. Весь день Олеся крутилася як білка в колесі, але все ж таки, як завжди, добилася бажаного результату. Під вечір вона сіла відпочити і почала наводити, як то кажуть дівчата, «марафет». Не встигла і оглянутись, як на годиннику стрілки показували 23:50. Сім’я сіла за святковий стіл, провела Старий рік і зустріла Новий. А Олеся думала про одне: «Скоріш б зустрітись з Тарасом!», та й настрій у неї вже був геть по-справжньому новорічним.
Попрощавшись з батьками, Олеся вирішила на зустріч з друзями. Коли всі зібралися разом, вона виголосила привітальну промову і побажала всім щасливого Нового року. Святкування розпочалося, а Олеся все поглядає на годинник і що дальше то все більш неспокійна. Її почали мучити думки про те, що невже вона знову помилилася, і їй знову прийдеться розчаруватися у дорогих їй людях, адже Тараса все не було і не було. Але коли надія і терпець вже пропали, на очах бриніли сльози, а на годиннику було вже 6:00 у полі зору з’явився він, той її особливий друг з уособленням принца. Весь наступний час вони провели у веселій компанії спільних друзів. Хоча настрій Олесі вже було важко підняти, наскільки вже вона виснажилася під ранок.
1 січня всі сиділи по власних домівках, і тільки ввечері збирались кудись разом піти, але Олеся не змогла, бо була надто стомлена.
Канікули пролетіли непомітно, так як і Різдвяні свята. Олеся і Тарас спілкувались, ходили разом на дискотеки і коли після ще одної дискотеки повторилося те що й після Новорічного балу у школі, Олеся зрозуміла що закохалася. З кожним днем ця думка тривожила її все більше і більше, можливо тому, що вона боялася зіпсувати їхні дружні стосунки, і вирішила нікому нічого не казати. «Ліпше перетравлю все в собі» - думала вона. Та якось Тарас про це все дізнався, і вирішив її заспокоїти, сказавши: «Не хвилюйся, ми хороші друзі, а все інше нам не стане на заваді!». Почувши такі слова, Олеся звичайно зраділа, та все ж вона найбільше боялася страждань і душевних болей, які їй колись вже були заподіяні, але велику надію вселяли ті слова, які завжди лунали у неї в думках: «МИ ХОРОШІ ДРУЗІ!».