Записки подорожнього

Все, що проходить повз тебе і крізь тебе,
залишаючи слід – це і є життя.
Це слід твого існування на землі.
                © Василь Патяник

           Їдучи в міському транспорті, споглядаю людей, будинки, дорогу…  Намагаюсь читати емоції, пробую зануритися в душу, наповнену проблемами… Через вікно я бачу людей та автомобілі, що пробігають повз мене, а також різноманітні будинки та споруди і кожна має свою історію. Спілкуюся з пасажирами, що сидять поруч зі мною, дізнаюся багато нового про життя. А воно тим часом їде разом з нами…
           Міська маршрутка – цікаве і водночас непередбачуване місце, де збираються люди різного морального виховання, різної досвідченості, сили, розуму. В кожного своя вдача, своє розуміння життя, свої висновки з минулого і погляди на майбутнє. Тут можна зустрітися зі старими знайомими, яких давно не бачив.
           Тільки тут ти знаходишся сам зі своїми проблемами і мимоволі починаєш бачити інших. Бо завжди, як і всі, по вуха заклопотаний у своїх проблемах ти кудись поспішаєш. А тут – в салоні автобуса у тебе виникає можливість просто щиро погомоніти про важке і нудне життя. Також бачиш і інших людей, що їдуть з тобою до потрібної їм зупинки.
           В такому транспорті можна побачити багато цікавих людей, часом неординарних та унікальних. І вони, так як і ти, їдуть з тобою до потрібної зупинки. І, час від часу, з ними починається розмова про одне, про інше і ти за короткий проміжок часу встигаєш взнати дуже багато з життя тої людини, з якою спілкуєшся. Але коли твоя дорога є досить далекою, скажімо, в іншу область чи в інший кінець країни, то розмова двох пасажирів переростає в дружнє спілкування двох людей.
          Не один раз мені доводилося їхати та починати своє знайомство з іншими людьми. І у мене часто виникала думка, що я знаю чи знав цих людей досить давно, знав про їхні проблеми, про їхнє життя. Але кожного разу ловлю себе на тому, що це тільки звичайна розмова, яка зав’язалася зовсім недавно. І тільки тоді розумію, що ті всі проблеми у людей і їх самих ми зустрічаємо щодня, в місті чи селі, де б ми не були. І зустрічаємо тільки тому, що якась історія мала місце і в нашому житті.
          А маршрутка їде далі, від станції до станції. В салон щоразу сідають нові люди, а я прощаюся з пасажирами, які виходять на потрібній їм станції. І до мене в черговий раз підсідає нова людина. Питаючи мене чи вільне місце, і після ствердного кивка, вона вмощується на сусідньому сидінні. І розмова про життя починається знову.
          Їдучи в маршрутці, мимоволі думками летиш далеко, забуваючи про проблеми. І млосним, трохи важкуватим поглядом спостерігаєш за всім, що робиться довкола. І через вікно, ти бачиш людей, будинки, авто, птахів, дерева, квіти… Все пробігає повз тебе, а ти їдеш на задньому сидінні і щоразу дивишся у вікно, немов шукаючи відповідей на свої питання.