Колискова в1чност1

            У вікні вже починає сіріти, однак до сходу сонця ще декілька годин. Через відчинене вікно, десь далеко чутно спів солов'я. Під вікном і біля нього росте бузок. Під час цвітіння, він опускає свої китиці у віконну раму, немов розглядає, що ж відбувається в кімнаті. А в кімнаті стоять звичайнісінькі меблі, вже почухані від часу, з яких місцями злупилася фарба і видно бліду деревину. Під стіною стоїть ліжко. Біля нього поставили маленьку дитячу колиску. Зараз вона спокійно стоїть, не рухається, а як тільки наступить ранок, колиска починає ворушитися. А в тій колисці вовтузиться маленьке дитя. Воно ще зовсім кволе. Його оповили так сильно, що тільки кругленьке личко видно. В цей час воно спить, а пройде декілька годин і воно почне рухатися, сміятися і здивовано кліпати на все довкола.
           За вікном вже починає світати. Густі червоні пасма вранішнього сонця розпустилися з-за небосхилу і впереміж із хмарками створюють дивовижно яскраве полум'яне видовище. А в кімнаті вже з самісінького ранку чути тихий плач дитини. В хаті всі ще сплять, однак бабуся прокинулася від жалібного дитячого звуку. І в той же час схилилася над колискою, щоб знову заспокоїти дитя... Але маленьке вже хотіло їсти. Воно крутилося в своєму ліжечку, а оченята бігали в різні боки, шукаючи маму...
           А мама спала збоку біля колиски. Вночі вона не спала, заспокоюючи дитя, бо воно плакало і просило їсти, а вона, нагодувавши його, нарешті заснула. А зараз ще так рано, а воно знову тихо плаче і знову хоче їсти. Бабуся тихенько ворушить свою дитину, щоб вона прокинулася і нагодувала маленьке. Однак мама міцно спала. Вона вчора цілий день важко працювала на полі, а прийшовши додому поралася по господарству. А вночі не спала, намагаючись заспокоїти своє маленьке дитя, яке чомусь не хотіло засинати.
           Та знову почувши тихий дитячий писк, мама прокинулася, протерла очі і одразу припала до маленької колиски. Вийнявши дитя, вона заходилася наспівувати колискову пісеньку, від якої маленьке трохи заспокоїлося. Вона нагодувала його і знову поклала до колиски, а сама лягла на ліжко і, закутавшись, заснула.
           А бабуся вже не могла спати. Вона щоразу прокидалася так рано і цього ранку вона теж, як завжди, не хотіла спати. Вона підсунулася ближче до колиски. І поки мама маленького ще спить, вона заходилася колисати дитину. І при цьому вона тихенько наспівувала для малого свою давню колискову, яку вона пам'ятає від маленької, коли ще її мама наспівувала їй, як її колисала.
           Вона ніжно схилилася над колискою, немов згадуючи себе, коли вона теж так само колисала свою доню і співала їй колискову пісню. Ту, яку вона знала найкраще. Ту, яку їй співала її мама коли вона теж була такою маленькою дитинкою. А співаючи її, вона, немов переливала в маленьку дитячу душу всю приховану в пісні безмежну любов і справжню силу природи... І їй здається, що тій колисковій набагато більше років, ніж вона може пригадати... Здається, що навіть її бабуся і прабабуся знали її... Здається, що вона бриніла на вустах наших вічно...