Червоненький капелюшок

Була собі маленька дівчинка і звали її Марійка. І був у неї червоний капелюшок. Та такий вже гарний, що ні в кого такого не було. Та ніхто не знав, що той капелюшок був чарівний, тому що подарувала капелюшок Марійці бабуся.

Тільки сонечко зійде, маленька Марійка прокидається і вдягає свій капелюшок. І цілий день вона весела, радісна і з задоволенням допомагає мамі по господарству. Її вірний друг капелюшок дарує щасливий день. А раніше Марійка бувала і ледача і плаксива.

Дуже раділа Марійка подарунку бабусі і забула вона, що була колись сумною, а коли проходила по селу і бачила інколи невеселі обличчя, то відверталась від них, бо вони їй нагадували про своє невеселе життя без червоного капелюшка.

Але одного разу налетів сильний вітер і зірвав капелюшок. Даремно Марійка бігла і бігла за ним, - капелюшок полетів далеко-далеко. Довго плакала дівчинка, а потім надумала піти у той ліс, де зустрілась вона з бабусею. Йде вона, йде і дійшла по тієї гарної-прегарної галявині, де побачила бабусю і стала вона її гукати.

Бабуся вийшла і промовила: «Знаю, знаю, моя Марійко, чому ти сумна і прохання твоє знаю. Хочеш повернути свій червоний капелюшок? Тоді слухай мене уважно. Я подарувала тобі капелюшок радості і щастя, але радість не може жити в холодному серці. Ти була радісною, але коли бачила сумні оченята дітей, ти тікала і відверталась.
 
А радістю треба ділитись.

 Тому моя порада тобі – хочеш бути радісною завжди – поділись своєю радістю з іншими, і тоді радість твоя буде рости і більше ніколи тебе не залишить. Ось тому я повертаю тобі цей капелюшок при умові, що ти будеш надівати його не тільки на свою голову, а й на тих дітей, які є сумні і невеселі».

«Дорога бабуся! Дякую тобі! Я обіцяю, що так і зроблю».

З того дня Марійка ділилась своїм капелюшком з іншими дітьми і радість більше ніколи не залишала її, навіть тоді, коли не вдягалась у капелюшок.