Кольоровi олiвцi

У моїй душі живе страх, що одного дня моє велике кохання зникне. Я знаю, що буде це на світанку, коли міцно спатиму і мені нічого не снитиметься. Натомість моє почуття за якусь мить спакує валізи і збереться в далеку невідому дорогу. Навіть не почую, як воно гримне дверима. Або не гримне, а залишить їх привідкритими. Хтозна чи прошепоче мені щось на прощання. Чи озирнеться на мене, сонну, востаннє на порозі. Вранці прокинуся з дивним відчуттям, що я – звичайна. Не відразу збагну, що це зі мною трапилося за одну ніч. Пригадуватиму сон та зрозумію, що цієї ночі він мені не снився. І дивуватимусь тому, як це за одну ніч можна стати зовсім іншою людиною: сірою, порожньою, нецікавою?! Шукатиму свої кольорові олівці, щоб намалювати веселку на небі. Зрештою, збагну, що вони зникли. Їх забрала любов. А я навіть не зможу пригадати, якого кольору в неї очі.
Прийду в гості до давньої подруги Наталі, котра працює психологом. Ні, навіть не працює – це її покликання.  Вона розповість мені цікаву історію про любов.
- До мене  приходять люди, котрі прожили життя, але ніколи нікого не кохали. Це – мука для них, - буде заспокоювати мене. – Вони готові віддати всі свої статки за один надзвичайний і щасливий день. І хай навіть кохання буде невзаємним, драматичним – тільки щоб це почуття переповнювало їхні серця.
Тоді я думатиму, що моє кохання пішло до такої людини, котра ніколи з ним не зустрічалася. І колись воно обов”язково  повернеться до мене знову. І знову подарує мені свої кольорові олівці.