Свiт у вiкнi

Вітер роздмухував білосніжний яблуневий  цвіт, осипав його на землю і трішки у прочинене вікно – на підвіконня. Інна хотіла підійти до вікна, але після хіміотерапії зовсім ослабла. Дівчина не відводила очей з квітучої яблуні. Дерево було єдиним її другом, котрому вона довіряла всі свої думки, жалі, мрії. Навіть заздрила, чому вона не яблуня. Адже їй доведеться померти, а яблуня буде цвісти, зеленіти, народжувати яблука. Останнім часом настрій у Інни змінювався швидше, ніж погода за вікном її палати. Коли мучив нестерпний біль, вона просила собі смерті. Коли наступала ремісія – у дівчини виникало нестерпне бажання жити. Вона випрошувала у Господа і хвороби ще один місяць життя.
- Боже, я так хочу жити! Я багато чого не встигла зробити в житті! – Інна слізно кричала у вікно. А лікарні думали, що в дівчини почалася істерика. У палату швидко вбігали лікар, медсестри – кололи дівчині заспокійливе.
Вона заспокоювалася, але душа продовжувала страждати і плакати.
- Інночко, ми з твоїм батьком дозволяємо тобі кохатися з хлопцями, - дівчина пригадала розмову з мамою, від якої в неї розчервонілися щоки.
Ніяк не могла зрозуміти позицію батьків, адже виховували вони її строго. Вночі підслухала їхню розмову і не вірила. Хіба те легке запоморочення – це вирок?
- Олексо, лікар каже, що Інна має лягти на стаціонар. Лікування відкладати на майбутнє не можна, - материн голос тремтів.
Батько вийшов на веранду викурити цигарку. Потім повернувся, випив  50 грам коньяку і до ранку вони з матір’ю проговорили про свою єдину доньку.
Наступного дня Інна знайшла у маминій сумочці результати своїх аналізів і згадувала розмову з ненею напередодні.
- І довго ви хотіли приховувати мою страшну хворобу? – накинулася на матір, коли та ввійшла в кімнату.
... Чотири роки лікування  у різних вітчизняних лікарнях та клініках промайнули, як один день. З кожним днем стан дівчини погіршувався. Вона заслабла настільки, що не могла самостійно піднятися з ліжка.
- Вашій дитині терміново треба пересаджувати кістковий мозок. Найближча клініка, яка проводить такі операції, знаходиться у Будапешті. Шукайте гроші – ми з тамтешніми лікарями домовимося, - голос віддалявся. Інна чула ридання матері, яка зсунулася вниз стіною біля дверей її палати. Мовчазний крик душі виривався з грудей хворої дівчини, але навіть плакати було несила.
Батьки шукали гроші на операцію. Здається, знайшли потрібну суму.
- Інночко, ріднесенька, ти житимеш! – щебетала ластівкою її мама. У батькових очах стояли сльози.
- Завтра їдемо у найкращу клініку Будапешта, - радів її батько. Йому не вірилося, що за такий короткий відрізок часу він знайшов гроші доньці на лікування.
Інна попросила папір і ручку. Лівою рукою писала лист своєму коханому та друзям, що дуже хоче жити. У вікно постукували яблуневі гілки, нагадуючи, що там продовжується життя.