Скло

Ніколи не вмів обирати подарунки.
З дівчатами ще якось простіше – купив квітів, іграшку якусь прикольну, і місію виконано. А от що подарувати на 26-річча чуваку, з яким я майже не знайомий? Тобто я не знаю про його матеріальне становище, що дуже важливо, не знаю, чи курить він, чи вживає алкоголь, не знаю нічого про його звички та захоплення. Мене запросив на день народження цього хлопця наш загальний друг, і я погодився. Чого б ні – літо закінчується, може це останнє цього року святкування на природі, з костром та шашликами, гітарами та незнайомими дівчатами.
Отже, добряче попарившись з вибором подарунка, я плюнув та купив те, що люблю сам – пляшку Джоні Волкерса. І пішов.
Людей було багато, більшу частину з них я бачив вперше, але атмосфера була напрочуд дружньою та розкутою, і я почувався прекрасно. Було два багаття – одне невеличке, збоку від гостей, на ньому шкварили шматочки маринованої свині та товсті сардельки, щедро поливаючи їх пивом підчас смаження. Друге багаття - велике, несамовите, коло нього сиділи гості. Двоє з гітарами, двоє з бонгами, хтось із тамбурином, хтось ще з якимись штуками, назву яких я не знав, і які досить гармонійно доповнювали ансамбль. Музика лунала просто в небо, вона була не надто голосною, але дуже енергійною, пристрасною, магічною, я б сказав.
Багато пили. Вино просто з пляшки, яке передавали по колу – це дуже зближує. Я сидів трохи подалі від усіх та пив своє темне пиво.
Я спостерігав за дівчатами – їх було багато, всі різні, веселі, сміються весь час… Деякі  сиділи на колінах в хлопців та цілувалися, інші просто пили, підспівували музикам. Всі були дуже відкриті, веселі, привабливі в таємничому світлі вогню, гарячі, в міру нетверезі. Але я просто сидів та спостерігав. Нічого не хотілося, так було спокійно й добре.
І тут я побачив її.
Одразу ж запитав у друга, хто вона. Він пожав плечима та тільки назвав ім’я.
Ілайа… Не звернути на неї увагу було просто неможливо.
Висока. Довге темне волосся, неохайне, блискуче, неслухняне. Бліда шкіра, тонкі довгі руки. Обличчя – некрасиве, але з величезними, дикими карими очима. Ні грама косметики.
Боса, чорні брудні п’ятки. Білі широкі штани та біла сорочка. Напівпрозора.
Вона голосно та вульгарно сміялася, танцювала з тамбурином в руках, кружляла навколо багаття, і вогонь робив її лице ще більш диким та загадковим.
Вона була зовсім не мого смаку. Зовсім! Я завжди любив гарних, охайних жінок, а це опудало, здавалося, навіть не причісувалося сьогодні. Але чомусь я не міг відірвати від неї очей.
Мене вона помітила дуже скоро. Як не помітити хлопця, який витріщився й позирає весь вечір? Зацікавленість моя була аж надто очевидною, і вона клюнула. Подивилася хитро. Посміхнулася. Розсміялася. Відвернулася. Заграє, подумав я, і при тому дуже вульгарно. Але мені було цікаво.
Було вже зовсім темно, гості продовжували пити, але вже ліниво, пісні лунали голосніше. Хтось постійно підкидав у багаття дрова, і костер з радістю пожирав їх, весело та шалено біснуючись та простягаючи своє гаряче довге тіло вище до неба.
Ілайа з’явилася переді мною несподівано, ніби виросла з-під землі. Підійшла до мене дуже впевнено, нахилилася, взяла мою голову своїми брудними долонями, наблизила своє лице до мого. Які шалені очі, ненормальний блиск в цих очах, нездоровий, може вона хвора… Який запах від її волосся – це не той запах парфумів, до якого я так звик. Це була дивна суміш запахів – якогось запашного туалетного мила від шкіри, гірких пряних трав – від волосся,   трохи алкоголю – з роту… шалений коктейль. В мене запаморочилися у голові. 
Ілайа поцілувала мене, нахабно, жорстко, із силою, агресивно. До болю здавила мою нижню губу своїми вологими вустами. І розсміялась.
А потім побігла розважатися далі.
Я посидів кілька хвилин, відходячи від шоку. Допив пиво, швидко попрощався з хлопцями й пішов додому.
Дорогою раптом розболілася голова, мені здалося, що я дуже п’яний.
Вдома я довго не міг заснути. У голові паморочилося, я ніяк не міг збагнути, як це мені вдалося так сильно сп’яніти від літра пива. Перед очами вперто стояло те саме дике обличчя, той самий поцілунок – він прокручувався у пам’яті, ніби поставлений у режим repeat. Десь на межі свідомого, між сном та реальністю, в тому самому тонкому, лоскотному стані, коли ще не спиш, але вже не контролюєш свої думки, мені прийшла дивна фантазія (одразу кажу, в мене дуже рідко трапляються еротичні фантазії, до того ж ніколи – агресивні та збоченьські). Фантазія була дуже яскравою та реалістичною: преді  мною стоїть Ілайа, посміхається з викликом, я хапаю її за волосся, розгортаю спиною до себе, грубо нахиляю вперед, здираю з неї штани, хапаю за стегна та жорстко нею володію, а вона при цьому тільки сміється…
Прийшовши до тями, я відчув огиду. А ще – беззахисність. Чомусь. Захотілося згорнутися у клубочок, заритися у ковдру і сховатися від усього зла. Було таке відчуття, ніби мене тільки що образили. Принизили. Брудно зґвалтували.
Заснув я в очікуванні жахливих снів, але, на щастя, їх не було.
Натомість кошмари мої почалися вже наступного дня.
Я йшов центром міста, вертався з роботи додому, нікуди не поспішаючи. Було прохолодно, приємно в таку погоду просто гуляти, дивитись по сторонах та ні про що не думати. Аж раптом, проходячи повз дзеркальну вітрину, я побачив у каламутному відображенні її. Ілайа дивилася з тією ж самою напівнавіженою посмішкою, на ній було теж саме біле вбрання. Я машинально обернувся і раптом збагнув, що це лише примара – нікого поруч не було! Тільки я та моє відображення у вітрині… Я стояв як вкопаний. Ніколи в житті в мене не було галюцинацій. Це поганий знак.
Але страшнішим за все було те, що з цього випадку все тільки починалося.
В мене почався реальний психоз – я бачив її всюди! У дзеркалах вітрин, у вікнах випадкових автобусів, на дорозі, коли їхав кудись… Вона почала з’являтися у всіх непередбачених місцях саме тоді, коли я цього не очікував, коли я забував про неї. Мені ставало дедалі гірше, я почав пити вечорами, не вимикав світла та телевізора цілодобово, намагався не дивитися у дзеркало та перестав голитися. Вночі вона давала мені спокій, і я спав без снів, це рятувало трохи, але стан мій все гіршав.
Одного дня я бачив її надто часто. Нерви мої були на межі, і я добряче напився ввечері в одному барі. Було темно, коли я вертався додому пустими вуличками, продовжуючи потягувати пиво з пляшки.
Ілайа з’явилася у відображенні вікна темного закритого магазину. Напівпрозоре марево стояло поруч із моїм віддзеркаленням, от тільки в реальності біля мене нікого не було. Я був п’яний та не злякався. Дивився просто на неї, а вона посміхалася, знущаючись. І тут скажено зареготала.
Всіма своїми нутрощами я відчув таку ненависть та злобу, що сам не розуміючи що роблю, я замахнувся та з усіх сил кинув свою недопиту пляшку пива просто в обличчя цій клятій відьмі.
Скло розсипалося зі страшним дзвоном, крізь який мені ще чувся ненависний сміх.
Зранку голова моя просто розколювалася від болю. Я не міг повірити в те, що накоїв – добре, що мене не впіймали за розбите скло, просто пощастило. Але справжнім щастям для мене було те, що Ілайа зникла. Я ніби заново народився. Спочатку боявся, що вона з’явиться у найнесподіваніший момент, але цього не ставало, і скоро я відчув себе повністю звільненим.
Але минув тиждень і мене накрило по-новому. Мені раптом захотілося їй подзвонити та запитати, чи все в неї гаразд. Не знаю, чому. Але бажання було сильніше за мене. Весь день я гнав це від себе, але ввечері здався, не витримав та набрав номер того самого друга, який назвав тоді мені її ім’я. Він був повинен знати, в кого запитати її номер телефону.
Друг не знав. Він не знав її взагалі. Тобто він вперше чув це ім’я. І був впевнений, що не було в той вечір такої дівчини, яку я йому описав. Друг побажав мені міцного здоров’я та поклав слухавку.
Не було, значить, її.
 Найрозумніше, що я зміг вирішити для себе, це просто не згадувати про цю історію.
Але ж це нелегко.