ekdashi 64Протиподагричн

Глава 20. Протиподагричні собиза

   Подагра – спадкове захворювання, яке проявляється прискоренням синтезу сечової кислоти із пуринів і зниженням екскреції її нирками. Внаслідок цього вміст сечової кислоти і її солей в крові зростає (гіперурикемія), що призводить до відкладання уратів у тканинах, особливо в суглобах, появи вогнищ запального процесу, що час від часу проявляється важким больовим синдромом. В осіб з генетично детермінованою схильністю до порушення обміну пуринів прояви подагри легко виникають під впливом численних зовнішніх факторів, зокрема алкоголю і діуретичних засобів – дихлотіазиду і фуросеміду, інколи – при лікуванні хворих ціанокобаламіном, солями золота, бензилпеніциліном, препаратами печінки тощо. Вживання алкогольних напоїв стимулює процес утворення лактату з пірувату, що негативно відбивається на екскреції сечової кислоти нирками. Це сприяє підвищенню вмісту її в організмі, провокує загострення подагри. Дихлотіазид і фуросемід також гальмують екскрецію уратів нирками.
   Виходячи з цього, фармакотерапія подагри передбачає, по-перше, недопустимість застосування при цьому захворюванні препаратів, які провокують загострення її, по-друге, використання лікарських засобів, які сприяють виведенню уратів із організму (урикозуричні препарати) або пригнічують біосинтез пуринів de novo із амінокислот, формільного залишку і двоокису вуглецю (алопуринол), по-третє, застосування протизапальних засобів (рис. 57).
   До урикозуричних препаратів належать антуран, етамід, уродан, пробенецид тощо. В свою чергу, провідним засобом, який пригнічує утворення сечової кислоти, важають алопуринол.
   Урикозуричні засоби, знижуючи вміст сечової кислоти в організмі, зменшують подагричні відкладання з наступним полегшенням перебігу захворювання і зменшенням частоти нападів подагри. Однак із підвищенням екскреції сечової кислоти схильність до утворення каменів у нирках може зростати. Тому з профілактичною метою слід підтримувати діурез на високому рівні. Крім того, доцільно за допомогою лужних рідин підтримувати рН сечі вище 6,0, особливо на початку лікування.
   Антуран (сульфінпіразон) має властивість прискорювати виділення сечової кислоти через нирки, шляхом зменшення реабсорбції її в ниркових канальцях. Його застосовують для лікування подагри і ліквідації гіперурикемії, зумовленої прийомом салуретиків. Після декількох тижнів лікування (по 0,1 г 3-4 рази на день) препарат сприяє значному зменшенню інтенсивності і частоти нападів подагри, болю в суглобах і покращанню їх рухомості. Пізніше відмічається зникнення тофусів і періартрикулярних відкладань сечової кислоти. Попереджується також поява нових вогнищ. Лікування антураном слід починати не раніше ніж через 2-3 тижні після закінчення гострого нападу подагри. Оскільки цей препарат подразнює ШКТ, його слід приймати під час їди.
   Із негативних реакцій, які може викликати антуран, на перший план виступає загострення подагри в перші дні лікування. Інколи виникають шлун­ково-кишкові розлади, навіть кровотечі, шкірні висипки, порушення кровотворення (апластична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, гранулоцитопенія тощо). При появі алергічних реакцій, лейкопенії або тромбоцитопенії препарат слід негайно відмінити.
   Протипоказано використання антурану при загостренні ерозивно-виразкових уражень ШКТ, функціональних порушеннях печінки і нирок тощо.
   Подібний до антурану вплив на екскрецію сечової кислоти має етамід. Він також гальмує реабсорбцію сечової кислоти, внаслідок чого сприяє екскреції її із сечею і зменшує концентрацію в крові. При гострих нападах подагри препарат не ефективний. Призначають перорально по 0,7 г (2 таблетки) 4 рази на день після їди циклами: перший цикл – 10-12 днів, потім перерва – 5-7 днів, другий цикл – 7 днів. Протипоказаний при захворюваннях, які супроводжуються порушенням сечовидільної функції нирок.
   Інший механізм урикозуричної дії притаманний уродану – препарату, до складу якого входять: піперазину фосфат, уротропін, натрію бензоат, літію бензоат тощо. Вважають, що за рахунок взаємодії піперазину і літію з сечовою кислотою утворюються легкорозчинні сполуки, які вільно виводяться з організму з сечею.
   Призначають по 1 чайній ложці в Ѕ склянки води 3-4 рази на день перед їдою.
   Алопуринол (мілурит) пригнічує синтез сечової кислоти, бо має властивість інгібувати ксантиноксидазу – фермент, який забезпечує перетворення гіпоксантину в ксантин, а потім у сечову кислоту за схемою (рис. 58).
   У результаті цього надлишок сечової кислоти в організмі, як і відповідні клінічні прояви подагри, зменшуються. Завдяки цьому знижується також екскреція цієї кислоти з сечею, але зростає концентрація гіпоксантину і ксантину в крові і сечі.
   Після перорального прийому алопуринол абсорбується в ШКТ майже повністю, близько 80 %. Метаболізується ксантиноксидазою в алоксантин – метаболіт, який зберігає здатність пригнічувати активність ксантиноксидази досить довго (рис. 59). Тому при лікуванні подагри алопуринол можна призначати один раз на день (по 0,1-0,2 г після їди протягом 3-х тижнів).
   Призначають алопуринол, перш за все, для лікування хронічної подагри, а також тих захворювань, які супроводжуються гіперурикемією. При подагрі він показаний тоді коли лікування урикозуричними засобами залишається недостатньо ефективним, або коли такі препарати не використовуються через появу негативних ефектів. Алопуринол призначають також при рецидивах нирковокам’яної хвороби, при наявності інших захворювань, які супроводжуються функціональною недостатністю нирок, або коли рівень уратів в сироватці крові різко зростає через захворювання крові (поліцитемія, лейкози тощо). У таких випадках алопуринол попереджує утворення каменів у нирках.
   На початковому етапі лікування хворих алопуринолом може настати загострення подагри. Для попередження такого ускладнення в перші дні лікування цей препарат призначають у мінімальних дозах. Крім того, доцільно поєднувати алопуринол із колхіцином, який має здатність попереджувати загострення подагри. У процесі лікування алопуринолом у хворих можуть з’явитись диспепсичні порушення (нудота, блювання, діарея), периферичні неврити, некротизуючі васкуліти, пригнічення функції кровотворення (навіть апластична анемія), інколи ураження печінки і нирок, алергічні прояви. Алопуринол може відкладатися в кришталику з наступним розвитком катаракти.
   Протипоказано використання алопуринолу в період вагітності і лактації, в родинах з наявністю осіб, які страждають від ідіопатичного гемохроматозу тощо.
   При гострих нападах подагри хворим призначають протизапальні засоби, бо ці прояви захворювання є наслідком запальної реакції на мікрокристали сечової кислоти, які відкладаються в сполучній тканині. З цією метою використовують глюкокортикостероїди (стор. 467), нестероїдні протизапальні засоби (індометацин, бутадіон й ін.) і колхіцин. Вони пригнічують запалення та усувають біль. Зокрема, колхіцин при подагричному артриті значно полегшує біль і пригнічує запалення протягом 12-24 год, не впливаючи ні на метаболізм пуринів, ні на екскрецію уратів. Для тривалого лікування непридатний, тому що нерідко викликає діарею, нудоту, блювання, біль у животі тощо. Призначають хворим по 0,5-1 мг всередину, потім по 0,5 мг кожні 2 год до зменшення болю або появи нудоти чи діареї; для профілактики – по 0,5 мг 1-3 рази на день. Індометацин призначають по 0,05 г 3-4 рази на добу. При появі ефекту дозу зменшують вдвоє. Лікування триває 5 днів. Лікування бутадіоном продовжується 3 дні: початкова доза – 0,4 г, потім – по 0,2 г кожні 6 год.
   При нирковокам’яній хворобі використовують також деякі рослинні препарати, зокрема траву споришу і марени красильної. Із трави споришу готують настій 1:10, який рекомендують приймати по 2 столові ложки 3 рази на день перед їдою. За рахунок флавонових глікозидів і дубильних речовин цей галеновий препарат проявляє протизапальну дію, сприяє видаленню конкрементів із нирок і сечового міхура. З марени красильної виготовляють сухий екстракт, який використовують у вигляді таблеток (перорально по 2-3 таблетки 3 рази на день після їди протягом 20-30 днів). Ці таблетки розчиняють у півсклянки води. Препарат, через наявність в ньому глікозидів і похідних оксиметил- і окси-антрахінону, проявляє сечогінну і спазмолітичну дію, сприяє “розпушуванню” сечових каменів, до складу яких входять фосфати кальцію і магнію.
   Препарати
   Антуран (Anturan) – таблетки по 0,1 г.
   Етамід (Aethamidum) – таблетки по 0,35 г.
   Уродан (Urodanum) – гранульований порошок у флаконах по 100 г.
   Алопуринол (Allopurinolum) – таблетки по 0,1 г.
   Екстракт марени красильної сухий (Extractum Rubiae tinсtorum siccum)– таблетки по 0,25 г.
   Трава споришу (Herba Poligoni avicularis) – упаковки по 100 г, які використовуються для виготовлення настою 1:10.


Конспект лекцій «Фармакологія»
Предмет «Медицина»
4.2. Урикозуричні засоби.


 
Порушення обміну пуринів або виведення нирками солей сечової кислоти — уратів — призводить до різкого підвищення їх концентрації в крові. Кристали уратів відкладаються в суглобах, сухожилках, зв'язках, що викликає запалення і больовий синдром. Захворювання, зумовлене порушенням обміну сечової кислоти і відкладанням уратів, називають подагрою (грец. podagra — пастка). У сечових шляхах урати в кислому середовищі кристалізуються, що часто призводить до утворення конкрементів (камінців) і розвитку нирковокам'яної хвороби. У таких випадках застосовують урикозуричні засоби, а також речовини, які пригнічують синтез сечової кислоти.
Урикозуричні засоби стимулюють виведення сечової кислоти нирками. Внаслідок цього зменшується її вміст у крові й тканинах. Вони пригнічують зворотне всмоктування сечової кислоти в ниркових канальцях. При цьому суттєвих змін в екскреції Н+, Na+, К+, та СІ не відбувається. За тривалого застосування урикозуричних засобів можна ліквідувати або значно зменшити гіперурикемію, досягти припинення нападів подагри і розсмоктування відкладень сечової кислоти. До урикозуричних засобів належать алопуринол, етамід, уродан та ін.
До лікарських засобів, що використовують при подагрі, входять препарати, які знижують рівень сечової кислоти в організмі, а також симптоматичні знеболювальні засоби (ненаркотичні анальгетики — бутадіон, індометацин та ін.)
Класифікація. За механізмом дії лікарські засоби, які знижують рівень сечової кислоти в організмі, поділяють на:
1. Засоби, які пригнічують утворення сечової кислоти, — урикодепресивні(алопуринол).
2. Засоби, які прискорюють виведення уратів з організму:
а) пригнічують реабсорбцію сечової кислоти в ниркових канальцях (етамід);
б) покращують розчинність уратів (уродан);
в) сприяють розпушуванню сечових камінців і виведенню їх з організму (фітолізин, уролесан).
Алопуринол (мілурит) як інгібітор ксантиноксидази затримує окиснення гіпоксантину і ксантину, що пригнічує утворення сечової кислоти і зменшує її концентрацію в сироватці крові та сечі. Крім того, препарат пригнічує синтез пуринів. Алопуринол призначають хворим на подагру та інші захворювання, які супроводжуються гіперурикемією. Препарат ефективний навіть у тих випадках, коли лікування урикозуричними засобами малоефективне, а також за наявності сечокислих конкрементів та недостатності нирок. У більшості хворих під впливом ало-пуринолу стають рідшими подагричні кризи, зменшуються подагричні вузли, зникають запальні та інші прояви захворювання.
Препарат малотоксичний, його добре переносять хворі навіть у випадках тривалого застосування. На початку лікування можливе загострення подагри, що, однак, не є приводом для припинення подальшого застосування алопуринолу.
Етамід пригнічує реабсорбцію сечової кислоти в ниркових канальцях. Сприяє виведенню її з сечею. Негативні явища викликає рідко, проте може затримувати виділення нирками пеніциліну та інших речовин. Призначають хворим на хронічну подагру, нирковокам'яну хворобу з кристалізацією уратів та інші захворювання, які супроводжуються гіперурикемією.
До урикозуричних засобів належать також бензобромарон (нормурат, хіпурик), аломарон (комбінований препарат алопуринолу та бензобромарону), сульфінпіразон (антуран) та ін.
Уродан — легкорозчинні у воді гранули з виділенням вуглекислого газу. Комбінований препарат, до складу якого входять піперазину фосфат, гексаметилен-тетрамін, солі натрію та літію. Сприяє виведенню сечової кислоти завдяки підвищенню її розчинності (солі піперазину і літію утворюють з сечовою кислотою легкорозчинні комплекси). Певне значення мають зрушення кислотно-основної рівноваги. Уродан призначають хворим на сечокам'яну хворобу, хронічний поліартрит та ін.
При подагрі та сечокам'яній хворобі застосовують також лікарські засоби, дія яких зумовлена зміщенням рН сечі в бік лужної реакції (головним чином під впливом цитратних йонів), що гальмує утворення і сприяє розчиненню камінців — маргуліт, ураліт, блемарен, солу-ран та ін.
Завдяки спазмолітичній дії сприяють виведенню камінців із сечоводу і мають протизапальні властивості препарати лікарських рослин — екстракт марени красильної, оліметин, леспенефрил, авісан, уролесан, трава споришу, фітолізин та ін.
Сечогінні засоби.
Назва Форми випуску, середні терапевтичні дози, способи застосування.
Гідрохлортіазид Таблетки по 0,025 і 0,1 г.
Hydrochlorthiazidum Усередину по 0,025 — 0,05 г на день
Циклометіазид Таблетки по 0,0005 г.
Cyclomethiazidum Усередину по 1—3 табл. 1—2 рази на день
Оксодолін Таблетки по 0,05 г.
Oxodolinum Усередину по 0,025 — 0,1 г раз на 2 — 3 дні
Фуросемід Таблетки по 0,04 г; в ампулах по 2 мл 2 % розчину.
Furosemidum Усередину по 0,04 г раз на день зранку; внутрішньовенно і внутрішньо-
м'язово по 0,02 — 0,06 г 1 —2 рази на добу
Буфенокс Таблетки по 0,001 г; в ампулах по 2 мл 0,025 % розчину.
Buphenoxum Усередину по 1—2 табл. раз на 2 дні; внутрішньовенно повільно (2 —
3 хв) і виутрішньом'язово по 0,0005 — 0,0015 г
Клопам ід Таблетки по 0,02 г.
Clopamidum Усередину по 2 — 3 табл. 1 —2 рази на день
Кислота етакринова Таблетки по 0,05 г.
Acidum etacrynicum Усередину по 0,05 — 0,2 г на добу
Діакарб Таблетки по 0,25 г.
Diacarbum Усередину по 0,125 — 0,25 г 1—3 рази на день
Тріамтерен Капсули по 0,05 г.
Triamterenum Усередину по 1—4 капсули 2 рази на день
Тріампур композитум Таблетки, що вміщують тріамтерен — 0,025 г і дихлотіазид — 0,0125 г.
Triampur compositum Усередину по 1 —2 табл. 2 рази на день
Спіронолактон Таблетки по 0,025 г.
Spironolactonum Усередину по 0,075 — 0,3 г на добу. По досягненні ефекту дозу знижують до 0,075— 0,025 г на добу
Сечовина У сухому вигляді по ЗО, 45, 60 і 90 г у комплекті з розчинником — 10 %
Urea pura глюкози.
Внутрішньовенно у вигляді ЗО % розчину на 10 % розчині глюкози з
розрахунку 0,5 — 1,5 г/кг
Маніт Ліофілізована маса по ЗО г у флаконах на 500 мл; 15 % розчин у фла-
Mannitum конах по 200, 400 і 500 мл.
Внутрішньовенно 15 % розчин або 10 %, 15%, 20 % розчини ex tempore.
Розчиняють у воді для ін'єкцій або в 5 % розчині глюкози. Лікувальна
доза 1 — 1,5 г/кг
Трава хвоща польового Усередину відвар (1 : 20) по половині чи третині склянки 2 — 3 рази на
Herbae Equiseti день
Листя мучниці Настій (1 : 20) усередину по половині чи третині склянки 3 — 4 рази на
Folium Uvae ursi день
Бруньки берези Настойка (1:5) на 90 % спирті.
Gemmae Betulae Усередину по чайній ложці на прийом
Листя ортосифона Настій (20,0 : 200,0) по столовій ложці 3 — 4 рази на день. Настій 3,5 :
Folium Orthosiphoni : 200,0 по півсклянки 2 — 3 рази на день
Алопуринол Таблетки по 0,1 г.
Allopurinolum Усередину по 0,1 г після їди
Етамід Таблетки по 0,35 г.
Aethamidum Усередину по 0,35 — 0,7 г
Уродан Гранули по 100 г у флаконі.
Urodanum Усередину по чайній ложці 3 — 4 рази на день
Уролесан У флаконах по 15 мл.
Urolesanum Усередину по 8—10 крапель до їди
Трава споришу Настій (100,0-150,0:200,0).
Herba,.Polygoni avicularis Усередину по 2 ст. ложки
Екстракт марени Таблетки по 0,25 г.
красильної Усередину по 0,5 — 0,75 г, розчинивши таблетки у половині склянки
Extractum rubiae теплої води
tinctorum
До засобів цієї групи належать лікарські речовини рослинного, тваринного і синтетичного походження, що мають здатність змінювати тонус і скоротливу активність матки. Ці засоби поділяють на ті, що стимулюють скоротливу здатність міометрія, й ті, що знижують його тонус і пригнічують скорочення.
Скоротлива функція матки забезпечується тонкими нервово-гуморальними механізмами регуляції. Тономоторний ефект реалізується завдяки парасимпатичним впливам за участю м-холінорецеп-торів. Симпатичні впливи активізують тонотропний ефект, тобто підвищення тонусу і готовність до скоротливої реакції. Збудження симпатичної іннервації здійснюється шляхом активації а-адренорецеп-торів, у той час як р-адренорецептори викликають гальмівний ефект. Скорочення матки стимулює і серотонін.
Потужними чинниками стимуляції матки є гормональні засоби: гонадотропні гормони гіпофіза, естрогени, окситоцин, а також простагландини Е, F2a. До цієї групи належать також інші природні чинники: солі кальцію, глюкоза, вітаміни.
Активність матки знижується під час блокади a-адренорецепторів і м-холінорецепторів, при збудженні (3-адренорецепторів, під впливом гестагенів, деяких електролітів і вітамінів.
Перша або друга група регулюючих чинників переважає залежно від терміну вагітності, фази менструального циклу, функціонального стану матки. Порушення природної регуляції потребує застосування лікарських речовин, більша частина котрих належить до природних метаболітів. Введення цих речовин компенсує їх дефіцит у жінки.
Класифікація засобів, що стимулюють скорочення міометрія, пов'язана з характером скорочення матки, яке вони викликають, і показанням до призначення.
Важливе значення має період пологової діяльності:
I — період розкриття і розслаблення шийки матки;
II — період вигнання — народження дитини, завдяки ритмічним скороченням матки, а також координованим узгодженим скороченням черевної стінки й тазового дна (перейми, потуги).
III — вигнання плаценти.
Кожна фаза у випадках патологічних зрушень потребує призначення спеціальних лікарських засобів.
Засоби, що стимулюють скоротливу здатність матки, можна розділити на дві групи як за характером дії на матку, так і за використанням їх у медичній практиці.
Засоби, що впливають на міометрій
І. Засоби, що стимулюють скоротливу здатність матки.
1. Засоби, що стимулюють пологову діяльність (викликають ритмічні скорочення матки): простагландин F2a, простагландин Е, окситоцин (2-5 ОД), естрон, вітаміни, прозерин, солі кальцію.
2. Засоби для зупинки маткової кровотечі (викликають тетанічне скорочення матки): котарніну хлорид, ергометрину малеат, ерготаміну гідротартрат, ерготал.
II. Засоби, що знижують тонус матки і пригнічують її скорочення: холіноблокатори (атропіну сульфат); Р-адреноміметики (ізадрин, салбутамол, партусистен); засоби для наркозу (діазоту оксид, ефір для наркозу); транквілізатори (сибазон); гормональні речовини — гестагени (прогестерон); вітаміни (токоферолу ацетат); магнію сульфат.
; сюда зміст ту
http://readbookz.com/book/194/7321.html