Летять круки до Лисої гори.
Сідає сонце у червоний морок.
Тужливий, тихий, безнадійний спів
Загиблих душ.
Кружляє вітер порох..
А десь ідуть задумливі дощі,
Весняний цвіт і повний світ любові.
А десь живеш незнано, дивно ти,
А десь горить вогонь в долоні Божій.
І невимовний, знов нестерпний біль,
І знов, чому, неждані в очі сльози?
І серце знов тріпоче в глибині,
Блакитних крил розправити не може.
Там вічно ждуть, туди нам конче треба,
Щемить душа, як дивимось на небо.
Летять круки до Лисоi гори...
© Copyright: Борис Смыковский, 2013
Свидетельство о публикации №213021201355
Свидетельство о публикации №213021201355
Рецензии