Шевченкiвський лауреат 2013 Леонiд Горлач

Шевченківський лауреат 2013 – Леонід Горлач

Премію присуджено за книгу поезій «Знак розбитого ярма».

Леонід Никифорович Горлач (Коваленко) народився 4 квітня 1941 р. в містечку Ріпках на Чернігівщині.
Після закінчення Ніжинського педінституту вчителював, працював у редакціях Ніжинської та Чернігівської молодіжних газет, у видавництві «Дніпро». Нині  — заступник директора Бюро пропаганди літератури Спілки письменників України. Друкує вірші з студентських років. Його перша книжка поезій «Сонце в зіницях» вийшла 1965 р. Поет і прозаїк, виступає також у критиці, літературі для дітей. У своїй поетичній творчості утверджує кращі риси людини праці, щедрість духовного світу героя-сучасника. Розробляє й історичну тематику (поема «Ніч у Вишгороді» (1982); написав (у співавторстві з С. Тельнюком) документальні повісті про будівників БАМу  — «Магистраль века» (1975), «От Днепра до Амура» (1976) та ін.
Основні збірки віршів: «Лебеді» (1967), «Танок дощу» (1971), «Співучий млин» (1974), «Четвертий вимір» (1977), «Зірниці» (1978), «Світовид» (1980), «Ми у світі» (1984) та ін.

Леонід ГОРЛАЧ
Осінні граки
І молоді граки з старими,
як думи з вітром на крилі,
летять над селами у рими
і приростають до ріллі.
Тут Рось, тут Русь, тут Україна,
стара і вічно молода.
Тут навіть із грака пір’їна
тобі у серце опада.
Летять граки, і ти із ними
летиш через усі часи,
тут осені твої і зими
тремтять у крапельках роси.
1973

Батько в млині
Проталі поля сиро дихають снігом вчорашнім.
На пагорбі з глини встає призабутий вчорашній вітряк.
А тут, у долині, при новій мурованій пташні,
колгоспівський млин од вітрів і медового млива набряк.
Заходжу до нього. В двигтінні пасів, у тремтінні
сухого лотока, у жорен важкому прибої, у білій імлі
я сам розчинюся от-от, стану лише подобою тіні
чи мливом легким одірвуся нараз од землі.
Та раптом почую згори батьків голос і кашлю скрипіння,
і шапку побачу, од млива збілілу, як лунь,
і зором його продивлюся муроване біле склепіння,
де стільки співучих, медовопахучих відлунь.
Я можу усе тут: на борошно, дерть чи крупчатку
наладити млин, дати струму високому хід,
от тільки не можу, щоб батько почав все спочатку,
аби перед ним освітився не захід, а схід.
Я довго стою у млині, сподіваюсь на радісне диво.
Паси колобіжні мелодію зморену тчуть.
А поряд з-між каменів плине сивинами мливо,
а я відчуваю: то батькові роки течуть.
1978