Ганна Осадко. Многоточие..

           Ганна Осадко.

            МНОГОТОЧИЕ.

     Глеб Ходорковский(перевод)

     Что ты ощущаешь, когда я молчу напротив -
     сижу и молчу,
     растерянно губы кусая
     и пытаюсь найти хоть одно словечко-медяшку,
     какую-нибудь завалящую мелочь сути
     в дырявых карманах опыта?

     Рывком выворачиваю нутро - на стол, с кишкАми -
     своей тряпичной безразмерной торбы*)
     по детски ощупываю жалкие остатки:
     проездной на автобус, оторванную пуговицу,
     где-то найденный ключ от чужой квартиры,
     Курячий Бог*), кусочек зелёного мела -

    "что у женщины в сумке, то у неё в голове" -
     так говорила моя бабуся, да почиёт она с миром -
     в райских кУщах, на берегах Стикса,
     прижимая к своему большому сердцу
     маленькую театральную сумочку.

     А моя торба, вывернутая наружу -
     как пересохшая шкура с ободранной туши молчания,
     и не найти в ней ни на копейку мудрости
     хоть словечко, дыхание, звук -
     без
     прокрустова ложа,   
     значений-определений-обозначений,
     без
     ограничительных знаков:
    "не заплывай за буйки, дорогая",
     осознавая фатально
     что высказать самое главное - невозможно.

  ...я думаю ты догадался раньше меня
     что Слово от которого всё начиналось
     стало мелким, как полноводный нЕкогда Иордан,
     стало коротким,
     как шерстяной свитерок,выстиранный в кипятке

     а цветастые бабочки ощущений и чувств
     порхают сейчас над одуванчиковыми лугами,
     их пустые коконы - лишь оболочка,
     прошлогодний мусор, пыль и суета.

  ...ты выплетаешь страничку:
     точка,
     троеточие,
     многоточие -
     множество многоточий -
     как призрачных светлячков святой купальскою ночью,
     как на трещинках кончиков пальцев - несказанные слова

                *   *   *

            Ганна Осадко

            багатокрапка

Що ти відчуваєш, коли я мовчу по той бік –
сиджу і мовчу
розгублена, і губи кусаю,
і намагаюся знайти бодай мідне словечко,
сяку-таку завалящу монетку суті
у дірявих кишенях досвіду?

Похапцем вивертаю нутрощі – на стіл, з кишками –
своєї великої, тряпчастої, безрозмірної торби,
обмацую такі ще дітвацькі статки:
проїзний на автобус, відірваний ґудзик,
знайдений ключ від чужої хати,
Курячий Бог, шматочок зеленої крейди –

«як в жінки у сумці, так в неї і в голові» -
казала колись  моя бабця, хай спочиває з миром  -
у райських пущах, на кисільних берегах Стіксу,
тулячи до свого великого серця
манюню, розшиту паєтками театральну сумочку.

А моя торба – вивернута навзнак,
як пересохла шкура з оббілованої туші мовчання,
І годі знайти в ній хоч копійку мудрості,
Хоч словечко, зітхання, вигук  –
без
прокрустового ложа
значень-позначень-означень
без
обмежувальних знаків
«не запливай за буйки, мила»
без
фатального усвідомлення
неможливості  сказати найголовніше.

... Думаю, ти це зрозумів раніше за мене –
Що Слово_ з_якого_все_почалося,
Зміліло нам, як повноводий колись Йордан,
Змаліло, як виполоканий в окропі вовняний светрик,

Що барвисті метелики по-(від-) чуттів
Пурхають над золотими кульбабовими луками,
А   їхні порожні кокони – то лише оболонка,
Торішнє сміття, пил і марнота.

...і ти мережиш сторінку – крапка, трикрапка, багатокрапка –
Багато багатокрапок  –
як примарних світляків у священну купальську ніч,
як несказаних слів на потрісканих пучках пальців.


© Copyright: Ганна Осадко, 2010
Свидетельство о публикации №110040605906