Прощай. Тебе найбільш любила.
Найменшим ти зростав у нас.
Та доля так росподілила,
Щоб поховала я всіх вас.
Сашко, Микола, Валік, Толік –
Такі звичайні імена,
Та не зникають в серці болі,
Немов би в тім моя вина.
Одна нас мама породила,
Та доля в кожного своя.
Хоча вона нас всіх любила,
Та жити залишилась я.
Немов би вам хто планував –
На самоті зустріти спокій.
Ніхто вам очі не закрив,
Ніхто не чув останній подих.
І ви пішли у небуття,
Мов з журавлями відлетіли,
Свою енергію життя
Мені на роки залишили.
І тим сказали:- Зупинись!
Куди летиш? Не терпиться?
Умій цінити кожну мить,
Яка вже не повернеться.
Та, мабуть я така вродилась,
І так підказує інстинкт –
Віддать борги не забаритись,
Щоб дітям їх не залишить.
На фото отец автора 1937г
Реквием по братам
© Copyright: Вера Кириченко, 2013
Свидетельство о публикации №213021600542
Свидетельство о публикации №213021600542
Рецензии