На руjiнах Урука

                «Ці Великі – то камені, від яких танцюють тростини.»
                (Пісня про Гільгамеша)

 Я бачив читача якого з глини
 Зліпив як забавку веселий Бог.
 Він книгу глиняну шматком тростини
 Писав натхненно мов пророк –
 Що все намарно, все минає всує,
 Що вічна лиш матерія, а Дух
 Лиш спалах вогнику, якого не існує
 І серед цих страждань-розрух
 Життя лише судома і помилка гри
 Якою бавляться нелюдяні закони
 Світобудови… І першооснови три
 Вода, вогонь і твердь – три забобони
 Що наше тимчасово-помилкове «я»
 Відбитком залишають у намулі
 Потоку небуття.
 Філософе! Клинопис лихоліть
 Тримає у руках юнак –
 Дивується, що в мороці століть
 Його думок вчорашніх знак
 Якийсь чудний і бородатий троглодит
 Накреслив. І між ними смерті
 На п’ять безодень – тисяч літ.
 І думає про сенс цієї круговерті,
 Що прахом стане тіло і трава.
 А Бог сміється, дивиться виставу
 І теж щось пише – бавиться в слова.