Вона

     Як Вона читає: ти бачиш навколишню пустоту, та цю пустоту заповнює її голос. Я не маю гадки, хто Вона така, але Вона мені дуже сподобалась. Навіть занадто сподобалась. Вона дуже дивно читає, Вона немов не для тебе читає, а потім зненацька зведе на тебе свої трохи несмішливі очі, подивиться, всміхнеться ледь помітно і спостерігає за твоєю реакцією.
І тоді ти вже не знаєш, не розумієш,хто кого слухає: чи ти її текст,чи Вона твої думки…
І тобі вже не можеться звідти уходити, ці її слова, звуки, її очі не відпускають тебе, але…
Ти йдеш, ти біжиш звідти, бо якщо ще,
Якщо ще трохи, то, можливо, зникнуть ті самі чари, які Вона тут збудувала…
Можливо, Вона розчиниться у своєму тексті…
Можливо, усе зникне…
А, може, залишиться тільки її дивовижний голос, який запав тобі у самісіньку душу…
Ти йдеш і йдеш…
Далі сам, але тепер все якось інакше, бо той самий голос вже встиг стати частиною тебе і ти став інший.