Коли прийду до маминої хати,
Зустріне вишня квітом весняним.
Голублячись до хвіртки, милі маки
Цвітуть, неначе полум'я, в мені.
Ось тут моє все рідне, українське,
Де юність промайнула вдалечінь.
Чому ж мені так сумно і так слізно,
Що розпрощатись з цим немає сил?
Розради все шукала свому серцю,
Горнулась я до маминих долонь.
Тепер лиш тихий сад про щось там шепче
Й схилилася калина під вікном.
Матусю мила, рідна моя ненько,
Прости мені за клопіт і за гріх.
Сьогодні я, як ти, встаю раненько
І бруд весь вимітаю за поріг.
Весна прийшла і вигорадні лози,
Що син мій посадив в твоїм саду,
Відшепотять в травневім передгроззі
І я за ними в вічність перейду.
Ностальгiя
© Copyright: Вера Яковлева 2, 2013
Свидетельство о публикации №213022301084
Свидетельство о публикации №213022301084
Рецензии
Верочка, мало-мало почитала тут у Вас, к этой миниатюре вспомнился стих, простите, я приведу его полностью:
Галина Небараковская
Я приїхала, мамо!
Як довго тягнуться години!
Але закінчився політ –
Тепер я вже серед родини!
Пройшло багато довгих літ
З тих пір, як я живу далеко
Від мість, де вся моя рідня,
Де рідна хата, де лелеки
В гнізді виводять пташенят…
Та ось, нарешті, я в хатині,
В якій вродилась і зросла!
Я плачу, як мала дитина:
Матусю, чуєш? Я прийшла!
Я так спішила! Без перерви
Летіла. О, літак успів…
Чому ж не відчиняєш двері?
Чому не накриваєш стіл?!
Чому не зустрічаєш дочку?
Не захотіла? Не змогла?
Тихенько сяду у куточку,
Заплачу гірко, як мала…
Вот так Ваши стихи отозвались во мне, стихотворение прочла в интернете, храню у себя, ибо оно отвечает моему состоянию души. Вам спасибо. Тамара.
Тамара Брославская-Погорелова 09.03.2013 11:38 • Заявить о нарушении
Галина Небараковская
Я приїхала, мамо!
Як довго тягнуться години!
Але закінчився політ –
Тепер я вже серед родини!
Пройшло багато довгих літ
З тих пір, як я живу далеко
Від мість, де вся моя рідня,
Де рідна хата, де лелеки
В гнізді виводять пташенят…
Та ось, нарешті, я в хатині,
В якій вродилась і зросла!
Я плачу, як мала дитина:
Матусю, чуєш? Я прийшла!
Я так спішила! Без перерви
Летіла. О, літак успів…
Чому ж не відчиняєш двері?
Чому не накриваєш стіл?!
Чому не зустрічаєш дочку?
Не захотіла? Не змогла?
Тихенько сяду у куточку,
Заплачу гірко, як мала…
Вот так Ваши стихи отозвались во мне, стихотворение прочла в интернете, храню у себя, ибо оно отвечает моему состоянию души. Вам спасибо. Тамара.
Тамара Брославская-Погорелова 09.03.2013 11:38 • Заявить о нарушении
Дорогая Тамара! Я благодарна Вам за искренние слова. Видно, Вам близки эти темы. Мама - это самое нежное и доброе,что есть на свете, и самое трепетное, дорогое, что есть у людей.
С уважением Вера.
Вера Яковлева 2 15.03.2013 13:43 Заявить о нарушении
С уважением Вера.
Вера Яковлева 2 15.03.2013 13:43 Заявить о нарушении