Стоять акації стрункі,
Дарують пахощі п’янкі.
Дитинства мить
В душі струмить…
Лиш серце, капосне, болить.
Кує зозуля нам літа.
Як не крутись – хода не та.
І, наче сіль,
Блищить поспіль
На скронях наших давній біль.
Вже інша юність підроста
Й нова їй бачиться мета.
…І як збагнуть
Миттєву суть
Життя, що нам не повернуть.
Ностальгiчне
© Copyright: Вера Яковлева 2, 2013
Свидетельство о публикации №213022301140
Свидетельство о публикации №213022301140
Рецензии