Її нарекли Світланкою. І дійсно: пишні русяві кучерики золотисто обрамляють ніжне рум'яне личко, ніби випромінюючи світло. Я відчайдушно заздрю цій чудовій жіночій красі, тепло-голубим очам, ласкаво-трепетним рукам і думаю, яким щасливим повинен бути той, хто відкрив її для себе раз і назавжди.
А я зову її Сонечком. Розплющу очі з передсвітанкового сну - Сонечко вже усміхається. Схоплюсь, і мов на крилах, лечу у поле, до свого комбайна, щоб не прогаяти тієї прекрасної миті, коли із-за обрію знову усміхнеться до мене умите росами Сонце.
Сонце - моє життя, поле - моя вічна любов, а світло - то моя дружина Світлана-сонечко.
Яка ж незбагненна все-таки краса природи! Щасливець!
Краса природи
© Copyright: Вера Яковлева 2, 2013
Свидетельство о публикации №213022600616
Свидетельство о публикации №213022600616
Рецензии
