Степовий Рай.
Неможливо зором за обрій дістати.
Бо очами близько, а ногами – ні.
Вітер добре знає, де йому гуляти,
І в степу літати, можна як у сні.
Думки, немов птахи, у синь нескінченну
Далеко-далеко по небу пливуть.
Вдихнеш повні груди духу степового,
Радість разом з щастям так до серця й льнуть.
У степу і тиша навіть особлива.
Там вона не мертва, там вона жива.
Стрекоче й шепоче ковила пухнаста.
П’янить гіркотою степова трава.
З яру прохолодою вранці потягнуло.
Туман низько-низько по траві пішов.
Вітерець пробігся, ковили торкнувся.
От, якби шукав би, тут би Рай й знайшов.
Хто мені не вірить, то ідіть до степу.
Коли сонце вранці обрій вже мине.
Не робить нічого, стійте і дивиться,
Там і зрозумієте, де Душа живе.
Степной Рай. стих на украинском языке
© Copyright: Игорь Тихоненко, 2013
Свидетельство о публикации №213030200658
Свидетельство о публикации №213030200658
Рецензии