Веснянi спогади...

               
На пiдводне камiння тихо хвилi лягають ...
Ночi темрява вкрила землю хусткою снiв,
Що зненацька у душу з пiднебесся злiтають ...
Колисково  дарують  серцю  радощi  спiв ... 

Нiч   пливе,   обiймаючи   землю  крилами,
Над   водою   туман  тихо  стелеться  вкрай ...
I  душа,  наче  птах,  над  лiсами,  долами –
Вiдлiтає  вiд  тiла  прямуючи  в  рай ...

Нiч   українська  влiтку,  незабутне   чудова,
Вуст   закоханих  вперше,   поцiлунки  вночi  ,
Повеснi   те  кохання,   що  од  першого  слова –
Починає   свiй   шлях  у  життя  назавжди ...
    
Квiтне  наче  троянда,  як  продовження  свята,
Того  свята  в  душi,   що  дарує   судьба ...
I  на  довге  життя,  майбуття   як   розплата,
НапЕредоднi   шлюбу  не  стрiне  ганьба ...

Тиха  нiч,   напередоднi   свята  весiлля --
Наче   Гоголь  чудовий   пейзаж   написав ...
Про   кохання,  що   в  душах  панує   нестримно –
Незважаюч  на  примхи,  та   їх  подолав ...

Зачарована  нiч,   зачарована   казка ...
Як зворушлива  пiсня  тремтить на вустах,
про  дiвочiї  очi,  що  як  небо  прекраснi,
легкий  стан  смерековий,  наче  трепiтний  птах  ...
 
&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&