Волшебный цветок

Чарівна квітка                Жив собі маленький гномик, якого всі називали Світлячком,тому, що він завжди світився від радості, або просто був у піднесеному настрою.
Він мріяв, щоб в нього була чарівна квіточка. Але щоб знайти її треба мати собі друга, який теж дуже мріє про цю квітку.
І ось кожен день гномик дивився в своє чарівне дзеркальце, і дивлячись туди він чекав на свого мрійливого друга.
Та ось одного разу у гномика зникли всі надії і він собі пообіцяв, що останній раз дивиться у це дзеркальце. І в цю мить коли він почав сумніватися, що знайде цю мрійливу людину, у дзеркалі з’явилось відображення якогось хлопчика. Гномик навіть не повірив своїм очам та й подумав, що це йому здалося. Згодом він зрозумів, що це правда і заплакав, але потім витер сльози щастя і почав міркувати. – якщо хлопчик хоче знайти цю квітку, то навіщо?
І тут дзеркальце йому тихо сказало:
- Якщо хочеш дізнатися правду, дивись на мене та слухай уважно. По-перше цього хлопчика звуть Вадим, а по-друге усядься та не крутись!- пробурчало дзеркальце.
- Не вказуй мені, а розповідай хутчіше, мені ще збиратися треба до цього мрійника! Та ще ж в мене часу мало! Хутчіше! Поспішай! – сказав гномик. І дзеркальце стало розказувати далі:
- Як я казало його звати Вадим , навчається в п’ятому класі, гарно вчиться…
- А звідки ти знаєш всю цю інформацію!?
-По-перше, я знаю все про всіх школярів! А по-друге, ти мене вже вдруге перебив! – І почало розповідати далі:
- Вадим відміно вчиться, а те що стосовно квітки я тобі зараз розповім. Через десять днів Восьме березня і всі його друзі готують своїм матусям подарунки, але щоб бути неповторним він хоче зробити такий подарунок на який матуся не очікує, це і є Чарівна квітка.
Гномик заметушився і несподівано побіг збиратися. Одівся, взувся і пішов. Гномик ледве-ледве зачинив двері і тут дзеркальце крикнуло:
- Мене забули!
Гномик швидко повернувся взяв дзеркальце, зачинив хатку і пішов. По дорозі дзеркальце й каже:
- Чому ти мене завжди губиш!? Чому!? Чому!?
-По-перше, я перший раз тебе загубив, а по-друге, я тебе навіть не губив, а просто забув! А по-третє, лежи мовчки!
-А я не можу лежати , і до того ж мовчки, мені треба подивитись в якому напрямку ти йдеш.
Гномик знехотя показав йому куди він йде. І тут дзеркальце почало почувати себе командиром і всю дорогу воно вказувало гномику куди йти, куди повертати. І тільки й чутно було, то наліво,то направо, то знову направо,то знову наліво.
А ось і місто, тепер треба знайти будинок та квартиру Вадима. Дзеркальце й каже:
- Тебе треба зробити невидимим, але невидимим не для всіх. Треба зробити так, щоб тебе бачили тільки Вадим і я.
 Потім дзеркальце вказало шлях, і вони вже біля будинку хлопчика. Дім  був обмальований квітами та різними візерунками. Гномик легенько зітхнув й каже:
- Ну пішли!
А дзеркальце й каже:
- Піднімись на третій поверх, а там я тобі скажу. Осі і третій поверх, а тепер вгадай яка з цих трьох квартир Вадима.
- Я сподіваюсь на мою улюблену цифру дев’ять.
- Молодець, ти вгадав, а тепер йди до свого мрійника.
Коли Світлячок подзвонив у дзвіночок двері йому відкрив хлопчик, якраз такий який з’явився у дзеркальці. А гномик тихо й каже:
- Відведи мене в свою кімнату, а я тобі все поясню.
Коли вони зайшли в кімнату то у Вадима з’явилось стільки питань, що він не вспівав їх задавати і тут дзеркальце сказало:
- Остинь,заспокойся, а тепер слухай. Це гномик на ім’я Світлячок, а я чарівне дзеркальце. А тебе звуть Вадим, ось і познайомились.
І тут хлопчик не втримався і запитав:
- З відкіля ти знаєш моє ім’я!?
- Як я вже казало, я знаю все про всіх школярів
І тут гномик перебив.
- Пробачте, але вже треба збиратись.
Хлопчик швидко зібрався і питається:
-А навіщо збиратись?
А дзеркальце й відповідає:
- Просто Світлячок мріє про Чарівну квітку, але щоб знайти її треба мати друга, який теж мріє мати цю квітку. Зрозумів?
- Так, зрозумів, але навіщо збиратись!?
- Ми збираємось, щоб піти у чарівну країну! – Відповів гномик.
- Тоді зрозуміло. Так чого ми ждемо, пішли! – Сказав Вадим.
Ішли вони ішли аж раптом перед ними опинились три шляхи. Один веде до величезного пряничного дерева, другий до Казкової країни, а третій до Чарівної країни. А дзеркальце й каже:
- Нам треба до Чарівної країни.
І вони пішли в цікаву подорож по Чарівній країні.
Коли вони зайшли у цю країну вони побачили багато цікавих та незрозумілих речей. Наприклад зошит який розмовляє, ручка, яка сама думає та пише. Книжка, яку навіть ніколи не читав, а вже зрозумів що там написано. Троє друзів не встигли навіть уважно роздивитись ці речі, як до них підлетіли маленькі чарівні хмарки, й кажуть:
 - Не хочете політати? А то ми вже стомилися чекати на гостей. Ви ж наші перші мандрівники.
- Перші!? – Гучно запитав Вадим.
- Так, перші.
- А ви не знаєте де можна знайти Чарівну квітку? – Запитав гномик.
- Так знаємо. Вона росте у королівському саду, та кажуть починає в’янути. Король з королевою не знають що робити. Кажуть, що вона в’яне тому, що в цій країні завжди тепло, а ця квітка любе, щоб час-від часу мінялася погода. Король з королевою ладні все віддати задля того, щоб квітка жила. Потім мандрівники сіли на хмарки і полетіли до королівського замку.
Летячи хмарки розповіли, що у короля було три квітки, але в сад проник злодій і тепер ніхто не знає скільки залишилось квіточок. Це знають тільки король та королева.
- Сподіваюсь, що вкрали лише одну квітку. – сказав гномик. І вони полетіли далі.
Коли вони летіли вони бачили під собою казки про Козу Дерезу, Кота у чоботях. Навіть коли вони летіли над чарівними полями хлопчик запитав:
- А чиї це поля?
Женці, що там були відповіли:
- Маркіза-де-Карабаса!
- А ось і замок! – Сказали хмарки. Гномик самий перший підбіг до воріт йому відкрили слуги короля і королеви. Коли хлопчик і його друзі зайшли до королівських палат,  вони побачили короля і королеву у смутку. А коли дзеркальце сказало, що вони прийшли за квіткою вони зразу повеселішали.
Потім королева віддала квітку. І тут хлопчик запитав:
- Як ми поділимо одну квітку?
І королева дала ще одну квітку хлопчику.
Потім хлопчик подарував свою квітку мамі, а гномик своєю прикрасив свій дім!