Сипонула зрадлива пороша
Всі печалі на скроні мої.
- Ти, бабусю, така най... хороша, -
Почоломкав онучок Андрій.
Пригорнувся. А в пам'яті плине
(Ніби й зовсім то вчора було):
Колисала маленького сина
І також цілувала в чоло.
Скільки ж віку того, що лиш миттю
Нам здається життя вочевидь?!
Тож у спогадах давнє поліття
Незабутньо і тужно бринить.
Полiття
© Copyright: Вера Яковлева 2, 2013
Свидетельство о публикации №213031400608
Свидетельство о публикации №213031400608
Рецензии