Горобчики

В стрісі старого сарая жила пташина сім’я – горобчики. Було їх не мало, не багато: батько, мати, чотири сестри та три брати. Усього дев’ять хвостиків. Всі діти-горобчики, на перший погляд, були однакові: маленькі, сіренькі, пухнасті… Але це була лише зовнішня схожість.
Серед братів були два розбишаки та хвальки. Одного звали Цвінь-Цвінь, другого – Рінь-Рінь. Ці горобчики ніколи не замислювалися над своїми вчинками, а все почуте, чи побачене, тлумачили на свій розсуд.
Якось вся сім’я присіла на подвір’ї повечеряти. Харчились вони тим, що залишалося після годівлі курей. Подвір’я це належало старому дідусеві. В його господарстві були лише курочка та півник. В їжі їм дідусь не відмовляв, тому й горобчикам залишалося вдосталь.
Ось вони сидять ласують. Раптом, Цвінь-Цвінь побачив на небі місяць.
--Що то за диво, Рінь? -- вигукнув він. – Ліхтар висить у небі без стовпа!
Рінь-Рінь і Цвінь-Цвінь серед дітей-горобчиків були найменші. Рінь-Рінь, в свою чергу, на цілу годину вийшов з яйця пізніше Цвінь-Цвіня, але вважав себе найрозумнішим і найхоробрішим. Цвінь-Цвінь його теж поважав за  винахідливість і відчайдушність.
--То не ліхтар, -- зауважив поважно Рінь-Рінь. -- То колесо від воза. Я бачив, як їхав по дорозі чолов’яга. Заднє колесо його колимаги дуже вихлялось. Ото ж воно спало і закотилось прямо на небо. Давай, Цвінь,  злітаємо і посидимо на ньому.
Почувши таке, батько розгнівався, мати розплакалась, сестри зажурились, а найстарший брат Пік-Пік розсміявся.
Коли  батько трохи заспокоївся,  почав пояснювати, що предмет, який Рінь називає колесом, був на небі завжди.  Про це йому говорив ще його дід. До нього долетіти не можливо, бо він дуже далеко. Хто намагавсь це зробити , назад не повертався.
Раптом Пік-Пік подав голос тривоги. Вся сім’я миттю злетіла на дах і почала озиратися. Пік-Пік показав дзьобиком на подвір’я. Серед двору, вигнув спину коромислом, стояла кішка Мурка.
 --Чому ми боїмось кішку? – роздратовано вигукнув Рінь-Рінь. -- Чи й не жах! Як ти вважаєш, Цвінь?
Цвінь-Цвінь, гордий з того, що брат звернувся саме до нього, підтримав цю думку.
--Треба її негайно провчити! – сказав він.
Тут в горобині сім’ї скоївся такий переполох, піднявся такий гвалт. Всі засуджували Цвінь-Цвіня та Рінь-Ріня за їхню зухвалість. Вгамувалися горобчики тільки коли сутінки охопили двір і їхній сарай, і все навкруги. Вони забилися у стріху і замовкли. Але ні Цвінь-Цвінь, ні Рінь-Рінь не залишили мрій про те, що треба провчити кішку.
Рано вранці батько зібрав усіх на сімейну нараду. Було видно, що він дуже стурбований. Хвилювалась і мати.
 -- В наш садок почала залітати сова, -- нарешті вимовив батько. – Це страшний і лютий  ворог. Будьте обережні. Особливо, прошу зважити на  це  Цвіня та Ріня.
Вся сім’я  повернулась до Цвінь-Цвіня та Рінь-Ріня, які сиділи поруч.
Рінь-Рінь швидко зацвірінчав, виражаючи глузливий сміх.
--Що? Ми всі разом, дев’ять птахів, не зможемо подолати одного, -- гарячкував він. – Та ми з Цвінєм її поб’ємо. Тому що ми хоробрі, а не такі як Пік, що всього боїться.
Знову серед горобчиків піднявся страшенний гвалт. Вся сім’я накинулася на Цвінь-Цвіня та Рінь-Ріня, намагаючись їх привести до розуму. Невідомо скільки б вони галасували, якби не вийшов дід з кошиком годувати курей.
 Бризнуло зерно в годівничках і горобчики забувши  сварку, кинулись збирати корм, плутаючись під ногами у курей.
Горобчики поснідали і  посідали на гілки яблуні.
-- Півень більший за сову, та ми його не боїмось, -- сказав Рінь-Рінь, звертаючись до всіх.
-- Сова – хижий птах, пояснив батько. – Вона любить снідати м’ясо, а півень, як і ми поважає зерно. Скільки б не було багато черв’яків і які б вони не були, ми їх не боїмось. Ось для сови, ми як ті черв’яки.
Батько ще довго проводив виховну роботу з Цвінь-Цвінєм та Рінь-Рінєм. Але всі його старання були марні. Знайшовши слушний момент , Цвінь-Цвінь з Рінь-Рінєм вирушили шукати пригоди, перевіряти свою силу та хоробрість. Така нагода незабаром трапилась.
Серед двору лежала Кішка Мурка с заплющеними очима, грілась на сонці. Горобчики посідали на паркані і стали за нею стежити. Мурка добре поснідала мишею, а тому не звертала на них ніякої уваги.
-- Зараз я її довбону по носі і вона назавжди втече з нашого двору, -- сказав Цвінь-Цвінь.
Не гаючи часу, він злетів з паркану і сів кішці прямо на носа. Але виконати свою обіцянку  не встиг. Мурка миттєво підвелась і схопила Цвінь-Цвіня лапою за хвіст. Цвінь-Цвінь, що було сили рвонувсь і злетів на гілку дерева. Кішка здивовано дивилась на кружляюче перед її носом пір’я. Рінь-Рінь же злетів з паркану і сів поруч з братом.
-- Ти її добре налякав, -- сказав він. - Вона ще довго не отямиться. Полетимо тепер сову поб’ємо.
Серце Цвінь-Цвіня шалено билося, сам він тремтів і нічого не міг вимовити. Нарешті, сказав:
-Ні, я ні на кого більше нападати не буду. І нахвалятися не буду. І тобі не раджу.
Рінь-Рінь не послухав брата.  Сам полетів позмагатись з совою. І теж залишився без хвоста. Та то ще й добре, що так все закінчилося. Могло бути й гірше.
З цього часу в стрісі старого сарая живуть дев’ять горобчиків, у яких на всіх усього сім хвостиків.