Роздуми

Коли я лишаюсь сама мені все здається якимось нереальним і незрозумілим. Дуже болить у грудях і я втрачаю відчуття часу. Зараз на дворі ураган і нова квартира здається мені звичайною палаткою на березі штормового моря, все рипить, шумить і труситься.  Може і дарма я  забула про так званий «кінець» і якась незрозуміла катастрофа таки знищить це незнищенне місто?
У будь якому разі, те що я почала мислити українською дуже дивно, напевно перечитала книжок рідною мовою, хоч вона ніяка не рідна. Країна от рідна, а мова так, та, на якій говорить більшість кровних українців.
Дуже незрозумілий стан, неначе кома або дуже глибокий сон з домішками кошмару через цю нереальність і незрозумілість. Що зі мною трапилося, і чому я тут, як я сюди потрапила і що за люди мене оточують. А найголовніше, що за людиною стала я сама. Я розумію, що ніхто крім мене ніколи не дасть відповіді на це запитання, але мотузку з реальністю я вже давно відпустила, і тепер вона мотляється десь на дворі с кожним диким болючим поривом вітру. На дворі пів на третю, а я досі не хочу спати, але це звичайно, тому що такий в мене тепер режим. Я справжня письменниця яка заробляє серед інтернет видань і сайтових менеджерів. Зі мною мій старий товариш, знайомий, дуже мутна людина, котра намагається зі всього мати вигоду і дуже це приховує. Іноді в цього талановитого хлопця все виходить, але насправді я знаю, скільки гівна в душі у цієї людини, або просто не справджених бажань, які він виконує за рахунок інших.
Також, але тепер вже рідко, зі мною моя подруга, аж дивно якось – «подруга», котру я дуже кохаю, і котра напевне кохає мене по своєму. Але і вона особливим янголом не є, а скоріше дитина котра постійно прагне сексу і халяви. Що я тут роблю, невже я така ж, як вони? Напевно. Бо саме поряд з цими людьми я вважаю себе найщасливішою людиною в світі. Але коли вони кудись уходять і я зостаюсь зовсім однісінька, я не можу зрозуміти, а насправді все це, чи я просто померла тою страшною весною. Ненавиджу себе за минулі помилки в людях, і ще більше ненавиджу за теперішню прозорість усього бридкого в середині близьких мені людей. Та й пересічних теж.
А все одно, як би там не було, і навіть якщо сьогодні цим ураганом повишиває усі вікна в квартирі, завтра буде новий день, і я знов буду ейфорично-щасливою,  вільною, своє думною дівчиною, котра зовсім не схожа на ту людину, котру знають всі мою старі знайомі і коханці...