Обманутий Ангел над

                Обманутий Ангел надії

       Вона поверталася з консульства. В руках — бажана закордонна віза, а на серці — тривога осколком мрії гравіювала біль.
       Щойно переступила поріг домівки, як дітвора кинулась до неї: «Матуся повернулася!» «Мамо, а ти знаєш…» «Ні, матусю, вислухай спершу мене!» — не хотіли ділити поміж собою її увагу радісні діти. Лише бабуся Дуся стояла мовчки, уважно вдивляючись в сумні очі Оксани:
       — То що ж?.. Успішно? — раптом голосно спитала.
       Оксана кивнула.
       — Коли від’їжджаєш? — продовжила бабуся.
       — Завтра… — жінка сама сполотніла від свого чужого голосу. — У мене немає вибору... — прошепотіла.
       Діти змовкли й перезирнулися. Кімнату заполонила тривожна тиша.
       — Мамо, як?.. Так скоро?..  Я тебе нікуди не відпущу! — ластилася наймолодша Марійка, обціловуючи маму.
       — Матусенько, люба, не їдь! Ми щось придумаємо, обов’язково придумаємо… Я допомагатиму тобі у всьому, більше ніколи тебе нічим не засмучуватиму! Тільки нікуди не їдь, — благала вже старша, першокласниця Настуся.
       — Я повинна… Повинна знайти вашого татка… — Оксана знала, що тільки так діти відпустять її на заробітки. Лише Назарко, найстарший з її дітей, розумів усе. Не знайде вона батька, з яким вже рік як обірвався зв’язок. Португалія, така екзотична і п’янка для українських туристів, перетворилася для Назарка на ненависну викрадачку батьків, трудових еміґрантів.
       — Мамо, а якщо й ти пропадеш? — заревіла Марійка. — Я не хочу... Ми не зможемо без тебе!
       — Милі мої, я скоро повернуся… Тільки знайду татка і одразу повернуся… Приїдемо удвох! Тоді будемо завжди разом! — Оксана намагалася говорити переконливо.
       — Ні, татусь може сам повернутися! Не їдь, рідненька! — Настуся вірила, що зможе маму відмовити.
       Коли діти вийшли з хати, Оксана дістала цигарку і глибоко затягнулася димом, немовби-то він міг убити її гірку для серця необхідність.
       Її мати Дуся, замислившись, сиділа поруч. Адже розуміла, що Оксана їде в Чехію надовго.
       Чи зможе вона, бабуся, замінити дітям матір на такий тривалий час. Її сил заледве вистачає на господарство… І за доню тривожно, відпускає Оксану невідь-куди.
       А та всю ніч не спала. Навіть на кілька хвилин заплющити очі  не змогла. Все вдивлялася через вікно у сліпу темінь вулиці. А екран пам’яті знову видавав кадри щасливого сімейного життя. ЇЇ казка почалася весіллям, а продовжилась народженням трьох дітей. І все було таким теплим і безхмарним, до поки не збанкрутіла Бориславська взуттєва фабрика. Сотні людей залишилися без роботи. Серед них і її коханий чоловік… Рік перебивався випадковими заробітками, її ж Василь ; мастер на всі руки! А тоді зрозумів, що так підростаючих дітей не забезпечиш і вирішив мандрувати на заробітки у далеку Португалію. У них-бо в Східниці у кожній четвертій родині люди шукають щастя за кордоном. Та й от сусід щойно повернувся з Португалії,  схвально відгукувався про ту країну й обіцяв допомогти з пошуком роботи. Та з «допомогою» не вийшло. І її чоловік мусив і на чужині перебиватися випадковими заробітками. Тож йому заледве вистачало на своє прожиття, то що ж говорити про родину?.. А тоді, так раптово, телефон перестав тішити голосом коханого. Він мовби розчинився у просторі й часі, безвісти зник. Чого тільки Оксана не передумала. Вже і ховала його, і проклинала за зраду… Час ішов, а від чоловіка — ні слуху, ні духу.
       Діти росли й потребували все більших витрат. Хоча й мали деяке господарство, та її зарплати сільської вчительки і бабусиної пенсії вже не вистачало… Тоді й зважилася. Та не в один момент: розум довго дискутував з серцем. Потребу малих у материнських ласці й теплі нічим не замінити. Так хотіла провести Марійку на перший у її житті шкільний дзвінок, оберігати Назарка від часто шкідливого впливу однолітків, щоранку заплітати коси непосидючій Настусі. Бути поруч, коли так необхідна своїм дітям, розрадити їх у примарних дитячих смутках і турбуватися навіть про малозначне... Та буденність диктувала інше. Олькові вже скоро вступати до університету, та й їхню невелику хатину не завадило б і підремонтувати, і розбудувати… Так, життя нині дороге.
       Так цілу ніч нило і квилило серце. Його біль розбудив сонце. Бабуся Дуся провела Оксану до маршрутки. Дітей не будили, вони згодом зрозуміють.
       ...Через два роки Василь подав на розлучення, бо познайомився в Португалії із землячкою.
       А Оксані ж пощастило з роботою. І вже наступного року вона збирається повернутися до дітей.