Несподівано зрозуміла, що коли людина кохає, вона стає зорею для іншого. Так, не всі можуть бути зорями, що інших заколисують й бережуть, але хто може... То може завжди. Немає в коханні минулого часу – “могли”, лише теперішній. Хіба зорі бачать людей, яких вони бережуть? Аж ні. Але знають, що вони є. І все одно бережуть. Оце так і з коханням. Тому воно сильніше будь-якої відстані, навіть відстані смерті. І якщо ми не бачимо коханих, це не значить, що їх немає. Значить, треба ще яскравіше світити, щоб вони бачили нас. І все.
27/3/2013
звёзды
© Copyright: Марина Гареева, 2013
Свидетельство о публикации №213032700584
Свидетельство о публикации №213032700584
Рецензии