Ти сьогодні навмисне приніс
Мені пахощі цвіту полинного.
Пам'ятаю, що я вже не "міс"
І компоти вже п'ю з журавлиною.
Так не хочеться, друже, повір,
Заглядати у прірву високості.
Може, там між вершинами гір
Притулю я журбу одинокості.
Може, десь в нескінченних світах
Я зустрінусь з святою надією.
Тоді знову, як в юності, ах!
Піднімуся на крилах замріяно...
Й помолюсь: о, чудова земля,
Цвіт люпину і шепіт акацій,
Як же зможу покинуть вас я.
Боже милий! Як тяжко каратися.
Душевний неспокiй
© Copyright: Вера Яковлева 2, 2013
Свидетельство о публикации №213032801311
Свидетельство о публикации №213032801311
Рецензии
