Дитяча фантастика..

Розділ І.
- Діти, зараз я скажу вам ваші оцінки з контрольної роботи. Тааак…
Шановні читачі, зараз ми стоїмо біля астрономічних дверей 9 класу. Чуємо зараз оціночки скажуть. Дехто хвилюється, дехто взагалі ще не прийшов, а декому зовсім все одно. Ой, вже диктують… Слухайте…
- Амосов 7, Гапочка 8….Вінок…
У класі на задній парті хтось захіхікав, а хтось сильно розсміявся з чудного прізвища. Воно належало Остапу Вінку. Звичайно, воно трохи підпсувало йому життя як він вважав, адже був найбагатшим власником цих дурних прізвиськ. Але після початкової школи зовсім приклеїлось, прибетонувалось і утвердилось прізвисько Віник.
- Вінок 4….
Ой йооо - Остап взяв свою голову в руки, й зажурився мов та верба в українських баладах.
- Здається ви, Оксано Семенівно, зіпсували йому настрій – промовила відмінниця Лесичка насмішкувато поглядаючи на хлопця.
- Діти! Тихо я двічі повторювати не буду. Невченко 4.
- Пфф, - фиркнув хлопець на передостанній парті й надів навушники.
Це був Коля, той самий Невченко власною персоною. Чорнявий, з модною нині зачіскою, крутим телефоном,  й самооцінкою вище мобільної вишки. Але Колею його ніхто зараз не називав, сам же він це заперечував бо вважав це ім’я некрутим тому звався Каспером. Всі знали про його захоплення вампірами й нечистою силою й подібними такими штучками.
- Коваленко 3.
- Вшо?! 3!? – не дожувавши булку, заперечив хлопець.
- Тихенько! На скільки написали, стільки й отримали.
Коваленко був ще той парубок. Круглолиций , круглобокий, та зовсім весь круглий. Батьки в нього тримали декілька міський крамниць. Батьки безмежно його любили. Все боялися щоб він не захворів, не розсердився ,не втратив настрою та найстрашніше, щоб не був голодний. Пончик, Кексик, Хлібчик -  все це його імена. На них він ніколи не ображався, вже звик і навіть деякі йому подобалися. 

Давайте , відійдемо від дверей бо скоро дзвінок, не треба, щоб нас помітили.  Взагалі 9 клас у школі не любили всі. Чи через його склад, чи через поведінку хтозна. Але клас був дружнім , осінні бали вони святкували тільки своїм класом , увечері теж віялися більшою частиною не вистачало тільки Каспера, його дружків, та «примірних» дітей, що віддавали перевагу книжкам. Всього у класі 15 шил, але кожний то безцінний скарб, оригінальний фейс так би мовити. Була і художники, меломани,  діджеї,  танцюристи. Кожен просто маленька зірочка у своєму світі.  А не любили, напевно тому, що заздрили. Огого як швидко час пролетів! Сьомий урок вже закінчився! Як ніч для старшокласника! Дивіться, чому  не всі пішли додому? Залишилась Лесичка, Пончик, Каспер, Віник… щось не те. Ааа, все ясно, літературу вони не вивчили! Учителька сувора , залишила на восьмий. Навіть Лесичка відмінниця сидить, та в тому не її вина, це все Ванько, що нашкодив у її щоденнику.
Сидять вчать. Всі, окрім Каспера. Музика йому на плеєрі вже набридла, тому вподобав він розмальовувати  зеленим маркером величний Юпітер, на карті.

- Що ти робиш? – запитала Лесичка.
- А тобі яке діло? – грубо відповів Каспер, -  Чи тобі твоє біленьке волосся позеленити?
- А справді,  за твої художества нам усім влетить, - кинув йому Віник.
- А я скажу, що то все ота Булка зробила, - викинув хлопець і тицьнув пальцем у бік      Коваленка, який зараз  розгортав третій чи п’ятий батончик.
- Лети до Марса , вампірисько, - викинув йому той.
- Що ти сказав?!
Здавалося зараз почнеться бійка. Справедлива Лесичка кинулася на захист Булки. І їй, а не Булці, був адресований поштовх у плечі. Позаду її з парти підскочив Булка і штовхнув Лесичку на Каспера й ті з гуркотом упали на груду змотаних карт  у кутку класу. Здивований Віник кинувся їм на поміч та перечепившись через руку, яку подав Булка Лесі й упав прямо на них.  У класі запанувала тишина.               
- Божеее, із ким я навчаюсь…- десь на самому дні протянув Каспер, - ви встанете з мене нарешті чи ні!?  -Від мене, напевно, нічого не залишилося….
- Та від тебе й так нічому залишатись, худий як глист!Не бушуй, твої хвилі гніву не допоможуть підняти з нас тумбочку.
- Тумбочку!?
- Ага.
- Хлопчики, гарненькі, хорошенькі, вона ж неважка, підніміть.
- Не можемо, зараз сильна стать, на жаль, бездіяльна, -  констатував Віник.
- Доречі ,а де Булка!?
- Так, цікаво, а де ж це хлібобулочне іздєліє?Я певен, це все він.
Із-за шафи  почувся жалібний писк Булки
- Ну я вибачаюсь ,я випадково….
- Випадково тумбу штовхнув!? Гля на нього який  хитрий, ще скажи, що ми самі під неї забралися!
- Каспер, годі! Булко, можеш допомогти? Булко? Булко?!
- У нашої Булки  виросли ноги! Та це ж прорив! – захихотав Каспер, та тут же поперхнувся Лесиним кучерявим волоссям і почав плюватися.
Через хвилин п’ять вони все-таки зіштовхнули із себе цю астрономічно важку тумбу. З’явився Булка, тобто виліз із під вчительського столу.
- Дивіться які люди!  - віник відкинув папери і злобно подивився на цього гультіпаку.
- Та залиш його, краще допоможи поскладати карти.
- О, дивіться! – вигукнув Каспер , і тицьнув пальцем у якусь незрозумілу, різнокольорову галактику.