Дитяча фантастика продовження

Розділ ІІ
І тут стеля почорніла, на ній з’явилися зірки і почали сипати, сипати, сипати… вони пірнули, у зіркову воду. Опинившись на дні космічного океану, побачили водорості з зоряного пилу , риби круглі, схожі на планети. Вмить вода збігла й вони повисли у космосі. Віник загорнув у жменьку зірочок, та пусте чорне місце почало засмоктувати їх. Перед очами мелькали кольори, Удалині вони побачили космічні міста, острови, гори, вулкани…
Птуфф… на пісок глухо попадали один за одиним Каспер, Вінок, Лесичка, та Булка.   
- Що трапилося?
- Де ми?
- Вітаю вас  з прибуттям!!!!! – почули підлітки.
- хто це сказав? – запитав віник.
- Не знаю. Ау! ти хто!
Друзі  озирнулись навкруги, але нікого не побачили. Вони стояли на невеличкому острові й під ногами скрипів оксамитовий сніг, але було тепло. Пара синіх каменів, декілька пальм на яких замість кокосів спіли рубіни, та золотенький будиночок вдалині.
- Вітаю!!!!!! – вже дуже голосно залунало у вухах.
- От бачиш, Твердунь,  я ж говорив, що ці земляни глухі!
- Та ні, Вередунь, вони сліпі!!
Вередунь підняв свої важкі боки та пихнув Віника ззаду, і той боляче ляпнувся на камінь своїм м’яким місцем.
- Та не на око ж!!! – заволав Вередунь, - злізай скоріше, а то буду з піратським оком лежати негарно вийде!
Віник негайно  підскочив на ноги і побачив:  на підлозі лежала синюща камінюка, що швидко кліпала одним оком, а друга – блакитніша, посміхалася на більшу свою частину й гляділа на підлітків. Вони були в шоці від побаченого.  Твердунь і Вередунь  розглядали дітей.
Очі Лесички були розміром з залізні гривні. Польотом її біле волосся розпатлалося, а туш почала зсипатися на щоки ,тому вигляд вона мала не дуже. Булка й Віник порядком зім’ялися, вони стояли поряд і контрастність їхніх фігур була великою, вони трохи нагадували Тімона і Пумбу. Трохи в стороні стояв Каспер  у чорній футболці, у чорних вузкачах та в чорній жилетці, у чорному волоссі – червона пасма. Всі , мов побачили НЛО. Та  все було майже так.
- Слухайте, дітоньки, - порушив хвилинну тишину  Твердунь коли посмішка потихеньку розтала, - а ви точно земляни?
Ніхто не ворухнувсь і нічого не промовив.
- Довго відходять, передні не так. Не до добра, не до добра , Твердуне…..
- Залиш свої прикмети, діти, поки ви приходите до тями я почну вам роз’яснювати що , як і де так би мовити. Ви потрапили на острів Ласіку галактики Жабдур. І не виберетесь звідси поки…..поки не пройдете всі іспити!
- Так! Стоп! – запротестував Віник, - це сон, це все неправда, це….
- Правда!!!- перебив його Булка, - Боже, Боженько, що коїться, айайайай!!! Мамонько рятуй!я нее хочууууу!!!!
- Я потрапила в якусь там галактику, розмовляю з каменями, і вони мені кажуть про якісь іспити!
- Лесь, я б сказав , що ти ненормальна ,але зі мною все теж саме діється. Це не сон, але не треба панікувати, зараз нам це не допоможе – намагався заспокоїти їй Каспер, - ви представитесь? – звернувся від до каменів.
- Так, так, я – Твердунь , а він,  - показав очима на сусіда, - Вередунь. А ви як зветесь?
- Це  Леся, Віник ,Булка, а я Каспер.
- Булка? Віник? Каспер?  Пхахаха де це ви таких імен понабиралися?
- Я ж казав що вони не земляни! – почав сердитися Вередун.
- Та ні, пане…як вас там….це наші клікухи…
- Отото, Твердуне,не якісь вони там Вані, Петі…не до добра ,не до добра!
- Та помовч вже Вередуне! Ну ідіть дітки, ідіть.
- Ідіть?!!!!!Куди?
- Так ви що, не знаєте?
- Ні, - прозвучало хором.
- Прямо , іспити проходити! Ну валіть звідси уже, у нас обід скоро.
- Обід?
- А то! Камні не камні ,а їм теж треба чимось живитися! Це ж не земля тобі….
Вони розвернулися і покотилися у воду, пускаючи оксамитовий чи то сніг, чи то пісок в очі.
- Це ти винен!!
- Ні ти! Нічого було  своїми батонами тумби  кидати.
- Та годі….., - розчаровано проказала Леся, - ходімо до тої хатинки , може там нам щось пояснять…
І вони потіліпали ще довго обмінюючись  звинуваченнями , поки не завернули за чудернацькі дерева і пальми, які за ними зачинилися мов двері.


Сонце сліпить, та ти не примружуйся, зникли, зникли в пальмах, точно тобі кажу. Історія починається. Ну ходім ,проліземо через дерева й прослідкуємо що з ними станеться.