Кулi для наречено

               
               

         Флора  Кiн  запросила  до  свого  дому  Доротi  Пенслi  пiсля  чергового  засiдання  клуба  «Оптимiстка».  Обидвi  приятельки  були  його  членами.  Клуб  об’єднував  жiнок,  в  яких  були  проблеми  з  особистим  життям.  Список   членiв  не  був  постiйним,  бо,  переважнiй  бiльшостi  учасниць   клуб  був  потрiбним  лише  протягом  перiодy  iснування   негараздiв;  пiсля  їх  врегулювання  жiнки  припиняли  членство  в  ньому.  Але  деякi  -  залишалися  й  ставали  «постiйними  членами».   Мiс  Пенслi  й  мiсiс  Кiн  перебували  якраз  у  стадiї  «тимчасового  активного  членства», бо  обидвi   страждали  на  «синдром  кинутої  жiнки».    Обставини  в  обох  були  типовими  й «старими, як  оцей  свiт».  Флору  кинув  її  чоловiк  -  диктор  однiєї  з  програм  телебачення.  Банально  втiк  вiд  законної  дружини  до  iншої  жiнки.  Щодо  Доротi,  її  кинув  наречений  -  знайшов  вигiднiшу  партiю.  Мiс  Пенслi  переживала  свою  бiду  гострiше  за  мiсiс  Кiн.  Адже, Флора  могла  хоча  б  не  хвилюватися  з  приводу  громадської  думки  -  коли  жiнку  кидає  законний  чоловiк,  люди  звичайно  не  обвинувачують  її,  а, навпаки,  спiвчувають  їй.  А  в  Доротi  становище  було  iншим:   її  стосунки  з  Тiмотi  Моґсоном  не  дiйшли  до  сумiсного  вiзиту в церкву  або в мерiю,  проте  -  дiйшли  до…  До  того  самого,  що  звичайно  суворо  осуджується  з  позицiй  традицiйної  моралi…  При  цьому,  пересiчнi  люди  чомусь  осуджують  лише  дiвчину.
        Саме  про  це  йшла  мова  за бокалом «Черi  брендi»  в  однiй  з кiмнат  будинка  Кiнiв.
       -  Ваше  становище  краще  за  мого,  Флоро, - говорила  приятельцi  мiс  Пенслi.  -  Ваше  серце  страждає,  але,  принаймнi,  ваша  репутацiя  -  нi.  Адже,  з Чарлзом  Кiном  в  вас  був  законний  шлюб…
        -  Чому  - «був»?  Ми  ще  не  розривали  його.  Та  я  й  не  хочу  цього  робити...
        -  Тим  бiльше.  Припускаю,  що  вiн  незабаром  повернеться  до  вас.  Але,  у  всякому  разi,  про  вас  не  скажуть  чогось  поганого.  Проте,  про  мене…   Я  застосовую  рiзноманiтнi  хитрощi,  щоб  не  зустрiчатися  з  людьми,  якi  знають  про  мiй  зв’язок  з  Тiмом… Але,  це  дуже  важко,  бо,  знали  майже  всi  мої  знайомi…
         Флора  Кiн  вiдповiла:
          -  Не  переймайтеся,  Доротi!  Не  слiд  орiєнтуватись  на   думки  дурних  людей!  А  в  розумних  людей  - i  думки  розумнi.  Розумна  людина  усвiдомлює,  що  рiвнiсть  чоловiкiв  i  жiнок  -  то  не  лише  рiвнi  права  на  участь  у  виборах  депутатiв.   Ми  прагнемо  досягнути  рiвностi  в  усiх  сферах  життя.  У  тому  -  в  особистiй  сферi.  Позашлюбний  або  дошлюбний  зв’язок  -  то  справа  двох  осiб:  чоловiка  й  жiнки.  Чому  обивателi  ставляться  до  них  не  однаково?  Чому  осуджують  лише  жiнку?  Завдання  клубiв  на  кшталт  нашого  -  не  лише  взаємна  пiдтримка   «проблемних»  жiнок,  але  -  ще  й  подолання  стереотипiв  людської  свiдомостi…
        Трохи  помовчавши,  мiсiс  Кiн  сказала:
        -  Ось  мене  цiкавить:  чи  вже  дiйшло  в  моєї  мачухи  й  Джезекiї  Аплдорса  до  «того  самого»,  чи  - досi  нi?
         Флора  й  Доротi  ранiше  не  знали  одна  одну.  Вони  познайомилися,  лише  ставши  членами  «Оптимiстки».  Тому  мiс  Пенслi  ще  не  встигла  взнати  усiх  пiдробиць   про  приятельку  й  про  її  оточення.   Доротi  було  вiдомим, що  батько  Флори  помер,  а  його  вдова  Аделаїда   Бленд  була  мачухою,  а  не  матiр’ю  мiсiс  Кiн.  Але  про  Джезекiю  Аплдорса  мiс  Пенсл  вiд  Флори  досi  не  чула. Тому  її  зацiкавилa  ця  особа.  Слiд зауважити,  що  Флора  не  намагалася  приховати  iнформацiю  про  нього.
         -  Два  мiсяцi  тому, - пояснила  мiсiс  Кiн, -  Аделаїда,  будучи  в  театрi,  познайомилася  iз  чоловiком.   Деякий  Джезекiя  Аплдорс,  колишнiй  моряк.  Вiн  почав  вiдверто  залицятися  до  неї.  Вочевiдь, їй  це  сподобалось.  Тепер  вiн  буває  тут  майже  щодня.  Не  знаю, чи  вiн  вже  запропонував  їй  офiцiйно  стати  його  дружиною…   Аделаїда  ще  не  повiдомляла   мене   про  свiй  намiр  вийти  замiж  за  Аплдорса,  але  деякi  натяки  вже  були…  Певно,  незабаром   менi  доведеться  взяти  участь  у  шлюбнiй  церемонiї  моєї  колишньої  мачухи.
        -  Вiн,  -  запитала  Доротi,  -  теж  вдовець?
        -  Аделаїда  говорила  менi,  що  Аплдорс  досi  жодного  разу  не  одружувався.  Не  знаю,  чи  це  насправдi  так. 
        Мiс  Пенслi  вважила  потрiбним  зауважити:
        -  Слiд би  їй  з’ясувати,  яке  в  нього  матерiальне  становище. Адже,  деякi  не  надто  поряднi  чоловiки  якраз  шукають  бiльш-менш  влаштованих  вдовиць,  або  старих  дiв   Отакий  суб’єкт  прикидається  закоханим,  схиляє  жiнку  до  укладення  шлюбу,  а  потiм  -  живе  за  її  рахунок…  А  якщо  вiн  ще  й  набагато  молодший  за  неї  -  постiйно  її  зраджує…
         Але,  Флора  заперечила:
         -  Аплдорс  -  ровесник  Аделаїди.  Їй  п’ятдесят  три  роки,  йому  - п’ятдесят  чотири.   Про  його  справи  з  грiшми  я  не  знаю,  але,  з  мого  погляду,  якщо  б  вiн  шукав  багату  жiнку,  вiн  не  зацiкавився  би  Аделаїдою.  В  неї  немає  а  нi  власного  статку,  а  нi  власної  нерухомостi.
         - А  чий  це  будинок?  -  запитала  Доротi.
         -  Мiй, -  пояснила  Флора.  -  Будинок  залишився  менi  у  спадщину  від  батька.  Щодо  Аделаїди,  в  неї  є  лише  право  тут  жити.
           Несподiвано  пролунав  дверний  дзвiнок.
         - Певно, - занепокоїлась  мiс  Пенслi,  - я  прийшла  невчасно?  Ви  когось  очiкуєте?  В  такому  разi  я  пiду…
         -  Як  так  -  невчасно?  Я  ж  сама  вас  запросила,  тому  -  не  переймайтеся.  А  хто   дзвонить  -  я  не  маю  уявлення.  Принаймнi,  я  нiкого  не  очiкую.  Зараз  Скеґлоу  з’ясує,  хто  прийшов.
        -  Скеґлоу,  - здогадалась  Доротi,  -  це  той  старий,  що  вiдчинив  нам  дверi?
        -  Саме  так.  Ви,  Доротi,  вочевiдь,  помiтили,  що  будинок  в  нас  -  великий.  Коли  мiй  батько  ще  був   живим,  тут  жили  й  працювали  декiлька  слуг.  Але  тепер  справи  йдуть  не  дуже  успiшно,  доходи  зменшились.  Тому  мені  довелось  дати  їм  розрахунок,  лишила  тiльки  Гемфрi  Скеґлоу.  Говорячи  чесно,  вiд  нього  -  не  дуже  велика  користь.  Але  вiн  служив  нашiй   родинi  протягом  майже  всього  свого  життя,  а  зараз  вiн -  вже  зовсiм   старий  i  кволий,  куди  ж  вiн  пiде?
           Слiд  зауважити,  що  примiщення,  в  якому  проводили  час  мiсiс  Кiн  i  мiс  Пенслi,  було  чимось  на  кшталт  великого  хола  на  другому  поверсi.  Саме  в  той  момент,  коли  мiсiс  Кiн  закiнчила  свою  реплiку  про  старого  слугу, в  холi опинився  чоловiк.  Йому  було  за  п’ятдесят,  вiн  носив  невелику  чорну  бороду,  шкіра  лиця  в  нього  була  смуглою.  Чоловiк  мовчки  кивнув  молодим  жiнкам  та  одразу  попрямував  до  однiєї  з  кiмнат.  Коли  вiн  вже  увiйшов  туди,  куди  йшов,  мiсiс  Кiн  пояснила  приятельцi:
          -  Це  -  Аплдорс.  Дуже  мовчазний  суб’єкт.  Отак  ви  ж самi  бачили  -  нiколи  навiть  не  вiтається  вголос,  лише  киває.
          -  Але, -  припустила  Доротi  Пенслi,  -  певно, з  вашою  мачухою  вiн  усе  ж  бесiдує?
          -  Ну…  певно,  їй  вiн, бодай, щось  говорить.  Справдi,  с  Алелаїдою  й  говорити  - важко.  В  неї,  через  якусь  перенесену  ще  в  дитинствi  хворобу   -  поганий  слух.  Вона  навiть  часто  користується  слуховим  апаратом… 
         Реплiку  мiсiс  Кiн  перервав  гучний  жiночий  зойк.  Вiдразу  навстiж  розчинилися  дверi  кiмнати,  до  якої  хвилину  тому  увiйшов  Аплдорс.  Звiдти  вибiгла  жiнка  в  зеленiй  домашнiй  сукнi.  Її  обличчя  було  розбитим  -  складалося  враження, що  їй  завдали  удару,  навiть  - не  одного.  Аплдорс  вiдверто  переслiдував  її,  бо  вiн  одразу  теж  вибiг з  кiмнати.  Жiнка  гучно  горлала:
         -  Врятуйте  мене!  Вiн  мене  вб’є!
         Саме  в  той  момент,  коли  жiнка  в  зеленiй  сукнi  вимовила  слово  «вб’є»,  Флора  й  Доротi  помiтили,  що  в  правiй  руцi  Аплдорса  був  пiстолет.  Не  сказавши  жодного  слова,  чоловiк  двiчi  вистрiлив. Жiнка  в  домашнiй  сукнi  впала  на  пiдлогу.  Обидвi  приятельки  залементували.  Але  вбивця  не  звернув  до  них  уваги, а  кинувся  спускатися  по  сходах, при  тому  ще  й  збив  з нiг  старого  Скеґлоу.  Минуло  менше  за  хвилини -  i  злочинець  зник  з  будинку  Кiнiв.
          Усвідомивши, що вбивця  втік,  Флора  й  Дороті  обережно  наблизились  до  тіла.  Навіть  взагалі  не  розуміючися  в  медичних  питаннях,  легко  було  второпати, що  мачуха  місіс  Кін  (те  була  саме  вона)  покинула  грішний  світ.
          -  Слід  викликнути  поліцію, - тихо  сказала  міс  Пенслі.
          -  Певно…  Який  жах! Бідна  Алелаїда! 
          Піднявши  слухавку,  Флора  Кін  потелефонувала  в  управілння  поліції.  Закінчивши  розмову  з  черговим, сказала  приятельці:
           -  Вони  незабаром  приїдуть...  Слухайте,  Дороті,  мені  спало  на  думку  потелефонувати  ще  й  Чарлзу.
           -  Вашому  чоловіку?
           -  Саме  йому.  Щоправда,  в  нашій  «Оптимістці»  звичайно  пропагують,  що  жінка  не  має  першою  зв’язуватися  з  чоловіком,  який  кинув  її.  Але  в  нас  тут  -  типовий  «форс-мажор».
            -  А  ви  знаєте,  де  його  можливо  знайти?
            -  Він  орендує  квартиру  біля  Віндзор-парку.  Я  випадково  взнала  телефонний  номер.  Справді,  мені  не  дуже  хочеться  нарватися  на  його  шльондру…  А, най  їй  грець! 
            Флора  знову  пiдняла  слухавку  й  почала набирати  номер.  Дочекавшися  відповіді,  зарепетувала:
            -  Чарлз?  (Пауза). Так, це  - я,  Флора! (Пауза.)  Запитуєш, чого  мені  від  тебе  треба?  Мені  треба,  щоб  ти  терміново  приїхав  до  мене!  (Пауза.)  Слухай,  в  мене  немає  наміру  тягнути  тебе  до  ліжку,  нехай  твоя  нова  пасія  не  хвилюється!  (Пауза.)  Що  в  нас  трапилось?  В  нас  трапилося  вбивство! (Пауза.)  Так,  саме вбивство!  (Пауза.)  Вбили  мою  мачуху,  Аделаїду! (Пауза.)  Хто вбив,  ти  запитуєш?  Її  наречений, чи,  може,  його  слід  назвати  як-небудь  інакше…  Чоловік,  який  залицявся  до  неї  протягом  останніх  двох  місяців. (Пауза.)  Що?!!  Я  жартую??!!!  Гарні  жарти,  веселі! Зараз  Скеґлоу  візьме  слухавку,  слухай  його,  якщо  не  віриш  мені!
        Обурена  недовірою  Чарлза,  місіс  Кін  передала  слухавку  старому  слузі.  В  Скеґлоу  був  відверто  поганий  зір  (він  користувався  окулярами  з  дуже  товстими  лінзами),  але,  вочевідь,  не зважаючи  на  свій  вік, старий  зберег  відносно  нормальний  слух.  Повторивши  Чарлзові  все  те, що  йому  вже  висловила  Флора, слуга  вислухав  відповідь.  Потім  поклав  слухавку  й  доповів  господині:
        - Міледі,  містер  Кін  обіцяє  незабаром  приїхати  сюди.
        - Слава  Богу!  -  Флора полегшено  зітхнула.   

         
                **************

    - Отак,  Аделаїда   Бленд,  вдовиця,  вік  -  п’ятдесят  три  роки.  Я  правильно  записав, місіс  Кін?
    -  Так, офіцере,  - хвилюючися,  відповіла  Флора  Кін.  -  Бленд  - те  моє  дівоче  прізвище  й  прізвище  мого  батька,  він  помер  два  роки  тому.  Бідолаха  Аделаїда  була  його  дружиною  протягом  дванадцяти  років.
    Жінка  -  поліцейська  лікарка,  яка  приїхала  з  інспектором  Арлі,  констатувала:
     -  Судячи  з  даних  зовнішнього  огляду,  стріляли  двічі. Одна  куля  пробила  черепну  коробку  ззаду  й  потрапила  в  головний  мозок.  Ще  одна  увійшла  теж  ззаду,  але  не  в  голову,  а  в  спину;  навіть  оглянувши  тіло  лише  зовнішньо,  я  впевнилася  в  тому,  що  ця  куля  потрапила  в  серце.  Смерть  була  миттєвою,  шансів  залишитися  живою  в  потерпілої  не  було,  бо  обидва  поранення  -  несумісні  з  життям.
     Після  невеликої  паузи  лікарка  ще  додала: 
     -  Я,  певно,  не  експерт-баліст,  але  бачила  достатньо  поранень.  З  мого  погляду,  злочинець  стріляв  кулями  двадцять  другого  калібру.  Ще  один  момент:  на  лиці – свіжі  сліди  від  ударів.  Принаймні,  двічі  потерпілу  вдарили  по  лицю  твердим  предметом  -  наприклад,  кулаком.
     Те,  що  говорила  лікарка  про  постріли,  збігалося  зі  свідченнями  Дороті  Пенслі  й  Флори  Кін. Як  Аплдорс  бив  Аделаїду  - цього  приятельки  не  бачили.  Але  вони  чули  її  зойки,  коли  вона  ще  була  в  своїй  кімнаті  удвох  з  Аплдорсом. Певно,  колишня  мачуха  Флори  лементувала  саме  через  удари  «нареченого».
      Приїхав  Чарлз  Кін. Справді,  він  був  не  спроможний  надати  інформацію,  яка  була  би  потрібною  інспектору  Арлі.  Виявилося,  що  з  Аплдорсом  чоловік  Флори  жодного  разу  не  спілкувався,  бо  він  покинув  оцей  будинок  раніше, ніж  у  ньому  почав  з’являтися  Аплдорс. Тому  й  розповісти  чогось  про  Аплдорса  містер  Кін  не  міг. З  приводу  покійної  місіс  Бленд,  Кін  заявив, що ніколи  не  цікавився  життям  колишньої  мачухи  своєї  дружини.  (А  навіщо  чоловік  стане  цікавитися  мачухою  своєї  дружини,  якщо  він  вже  навіть  самою  дружиною  не  цікавиться?)

                ******************

      Кервіництво  поліцейського  управління  доручило  займатися  справою про  вбивство  Аделаїди  Бленд  інспектору  Арлі,  враховуючи  те,  що  саме  він  оглядав  місце  злочину  й  першим  допитував  свідків. Завданням  Арлі  було  -  встановити  особистість  убивці  та місце його  перебування  й  затримати  небезпечного  злочинця.  Справді,  коли  мова  йшла  про  цього  суб’єкта,  співробітники  поліції  переважно  вживали, замість  слова  «злочинець»,  коротеньке  слівце  «псих», бо,  згідно  загальній  думці,  нормальна  людина  не  зробила  б  того,  що  скоїв  «Аплдорс». 
       Але всі  розшукові  заходи  Арлі  залишалися  без  позитивних  результатів.
       У  всьому  великому  місті  не  вдалося  відшукати  жодного  чоловіка  з  ім'ям  і  прізвищем  «Джезекія  Аплдорс» -  не  зважаючи  на  те,  що  перевіреними  були  дані  обліків  усіх  поліцейських  дільниць.  Пам'ятаючи  про  те, що  «Аплдорс»  представлявся  Аделаїді,  як  колишній  моряк, Арлі зв’язався  з  усіма  компаніями  судоплавства  та  з  фірмами,  що  займалися  найманням  людей  для  корабельних  екіпажів.  Але  результати  оцих  запитів  теж  виявились  нульовими.
        Вочевідь,  ім'я  й  прізвище,  якими  божевільний  «наречений»  представлявся  «улюбленій»,  були  вигаданими.

                ******************

       Арлі  якраз  виходив  з  будівлі  однієї  з  фірм  (де  вислуховував  чергову  «нульову»  відповідь  на  свої  питання),  коли  зненацьку  почув:
       -  О, кого  я  бачу!  Мій старий  знайомий,  інспектор  поліції  Арлі!  Дуже  приємна  зустріч.  Особливо  -  вважаючи  «справу  Аделаїди  Бленд».
      Арлі  повернувся  до  того  боку,  звідки  почув  оці  слова.  I побачив  високу,  повну  жінку,  яку  одразу  впізнав.  Особисто  він  знав  її  справжнє  ім’я  -  Вера  Ломбард.  Але  більшості  людей  вона  була  відомою,  як  Вікторія  Клайд  -  письменниця,  автор  багаточисельних  кримінальних  творів.  Арлі  не  мав  уявлення  про  кожного  письменника  --  яким  чином  він,  чи  вона,  знаходять  фабули  для своїх творів. Але,  якраз  про  Веру-Вікторію  -  знав.  Вона  та  її  чоловік  Філіп  Ломбард  особисто  займалися  кримінальними  розслідуваннями.  I  доводилось  визнавати,  що  їхні  успіхи  звичайно  виявлялись  більшими  за  успіхів  офіційних   служб  розшуку.
      Повітавшися  з  місіс  Ломбард,  інспектор  поцікавився,  звідки  вона  дізналася, що  саме йому  доручили  розшук  убивці  Аделаїди  Бленд.  Відповідь  була  простою:
      - Злочин  скоївся  на  території,  за  яку  відповідає  ваш  відділ.  А  ви  - найдосвідченіший  фахівець  у  цьому  відділі  по  справах  розшуку.  Тому  в  мене  й  немає  сумнівів,  що  встановити  й  знайти  вбивцю  місіс  Бленд  керівництво  доручило  саме  вам.
       Не  надто  тонкі  лестощі  Вери  Ломбард  були, однак,  приємними  для Арлі.
       …Незабаром  інспектор  поліції  й  місіс  Ломбард  вже  сиділи  в  невеликому  кафетерії  з  філіжанками  кави.  Легко  здогадатися, що  Веру  зацікавила  справа  про  вбивство  Аделаїди  Бленд,  а  Арлі  не  зміг відмовити  їй  в  інформації.  Зауважіть:  інспектор  поліції  хотів  лише  зробити  дещо  таке,  що  задовільнить  даму!  I  не  слід  підозрювати  його  в  наявності  будь  якої  таємної  особистої  мети!   
       Спочатку  Арлі  розповів  Вері  те,  що  знав  зі  слів  Дороті  Пенслі,  Флори  Кін  і  Гемфрi  Скеґлоу  про трагічну  подію,  яка  трапилася  в  родині  Кінів. Потім  додав:
        -  В  біографії  Аделаїди  Бленд  були  два  шлюби.  Її  першим  чоловіком  був  дехто  Уембл,  але  їхнє  сімейне  життя  не  було  тривалим  -  він  помер  ще  молодим  від  канцеру.  Після  нього  щось  залишалося,  але  Аделаїда  не  вміла  правильно  вести  справи  й  протягом  декількох  років  усе  розтратила.  Могла  й  взагалі  зубожитись,  але  їй  пощастило  - познайомилася  з  Джозефом  Блендом.  Він  теж був  вдовцем  і  виховував  дочку  - Флору.  Джозеф  Бленд  одружився  на  Аделаїді  Уембл;  далі  вона  жила,  не  думаючи  про  якісь  проблеми, бо  усе  вирішував  Бленд.  Він  займався  фінансовими  операціями  і  нажив  чималий  статок.  Два  роки  тому  Бленд помер.  Його  головною  спадкоємкою  стала  Флора.  Їй  зараз  двадцять  дев'ять  років, вродлива  жінка,  живе  вона  в  будинку  батька  -  тепер  те  її  будинок.  Чотири  роки  тому,  тобто,  коли  батько  Флори  ще  був  живим,  вона  вийшла  заміж за  Чарлза  Кіна. Припускаю,  що  він  знайомий  вам  заочно,  адже,  Кін  -  то  колишній  диктор  одного  з  каналів  телебачення.  Справді,  зараз  він і  Флора  живуть  окремо -  Кін  орендує  квартиру  в  районі  Віндзор-парку,  живе  в  ній  з  якоюсь…  приятелькою...
        -  Зраджує  Флору, -  констатувала  місіс  Ломбард. – I як  вона  реаґує  на  таку  поведінку  свого  чоловіка?
        - Флора  Кін  - сучасна  молода  жінка.  Вона  не  влаштовує  зайвих  трагедій  через  негаразди  в  приватному  житті. Вступила  в  жіночий  клуб «Оптимістка»  - у  ньому  збираються  жінки,  в  яких  є  особисті  проблеми.  Саме  там  вона  й  познайомилася  з  Дороті  Пенслі.
         -  Ви  говорите,  -  нагадала  Вера, -  що Джозеф  Бленд зробив  головною  спадкоємкою  Флору,  дочку.  А що  він  залишив  дружині?
         -  Пожиттєву  ренту.  Бленд,  певно,  пам'ятав,  що  вона  швидко  розтратила  статок  свого  першого  чоловіка.  Й  тому  заздалегідь  влаштував  усе  так, щоб після  його  власної  смерті  вона  була  позбавленою  можливості  все  розтратити.  Базовий  капітал  зберігається  в  банку  і,  як  звичайно  говорять,  «працює».  Головною  фішкою  було  те, що  Аделаїда  не  мала  права  брати  гроші  з  базового  капіталу, банк  виплачував  їй  лише  відсотки…  Я  цікавився  в  адвокатів,  чи  будь-хто  отримує  рентні  права  у  спадщину.  Виявилося,  що  - ніхто.
        -  Iснування  будь-якого  довічного  права,  -  підтвердила  Вера  Ломбард,  -  припиняється  після  смерті  бенефіціара.
        -  Саме  так мені  пояснили  й  правники.  А якихось  інших  активів  в  місіс  Бленд  не  було.  Тому  після  неї  немає  й  спадщини.  Зрештою,  навіть  якщо  б  в  неї  щось і  було  - Аплдорс  все  одно  не  отримав  би нічого.  Але,  одружитися  на  неї  він  не  встиг  - це  ми  вже  перевірили.
        -  Не  треба  було  й  перевіряти.  Адже, й  без  перевірки  навіть  їжаку  зрозуміло,  що  вбивства  заради  спадщини  скоюються  зовсім  інакше  -  таємно,  а  не  в  присутності  декількох  свідків. Отак…  про  покійну  Аделаїду  Бленд, Флору  Кін  і  невірного  чоловіка-диктора  мені  вже  все  зрозуміло.  Згадую,  що  там  був  ще  й  слуга…  здається,  що  його  прізвище  - Скеґлоу?
        -  Так,  Гемфрі  Скеґлоу.  Він  почав  служити  в  містера  Бленда ще  до  народження  Флори.  Зовсім  старий,  вже  майже  не  спроможний  працювати.  Певно,  місіс  Кін  жаліє  його,  тому  й  не  звільнює.
        -  Iнших  слуг  немає?
        - Раніше  -  були.  Але,  після  смерті  містера  Бленда  їх  звільнили,  лишили  тільки  Скеґлоу.
       - Добре.  Хто  в  нас  там  ще  залишився?  От  - Дороті  Пенслі!  Що  вона  собою  являє?
       - Про таких  говорять  -  «незалежна», «емансіпована»  міс.  Їй  двадцять  п’ять років.  Коли  помер  її  батько - їй  було  сімнадцять.  Дороті  не  сподобався  другий  шлюб  її  матері,  не  склалися  стосунки  з  вітчимом.  I  дівчина,  розпрощавшися  з  родиною,  почала  самостійне  життя.  Тепер  вона  працює  в  Бізнес-центрі.  Її  поважають  та  цінять,  як  співробітницю.
        -  А  через  що,  -  запитала  Вера, - міс  Пенслі  опинилася  в  «Оптимістці»?  Флору  Кін  кинув  її  чоловік.  А  що  трапилося  в  житті  Дороті?
        -  Говорячи  чесно  -  не  намагався  дізнатися.  Адже,  Дороті  Пенслі  цікавила  мені  лише  як  очевидиця  дій  Аплдорса.  А  що, місіс  Ломбард, з  вашого  погляду,  було  необхідним  поцікавитися  нею  особисто?
        -  Я  ще  не зробила  висновків  відносно  ролі  міс  Пенслі  в  тому,  що  трапилось.  Маю  на  увазі  -  чи  була  тут  якась  її  роль,  чи  -  ні.  Надіюся,  що  незабаром  зможу  сказати  з  цього  приводу  щось  визначеніше.  А  яка  в  вас  думка   про  мотиви  дій  вбивці?
         -  Усі  в  нас,  - визнав  Арлі,  - впевнені,  що  він  -  небезпечний  божевільний.  Я  зв’язувався  з  психіатрами  -  надіявся,  що  будь-хто  з  них  впізнає  в  ньому  свого  пацієнта.  Але  - жоден  не  впізнав.  Що  ж, існують  і такі  психи,  які  ще  ніколи  не  ставали  об'єктами  уваги  психіатрів.  Доречі,  з  цього  приводу  мені  довелося  вислухати  декілька  теорій.  Справді,  сумніваюся,  що  зможу  їх  вам  якісно  повторити… 
         -  Не  треба,  друже.  Я  приблизно  уявляю  собі,  що  ви  могли  від  них  почути.  Наприклад  - про  «прихований  бзік»,  який  не  проявляється  впродовж  багатьох  років,  але  якось  раптово  «встає  на  цілий  зріст».  Iснують,  зрештою, й  інші  теорії.  Науковці  не  спроможні  жити  без  них.  Щодо  нас,  практиків,  наше  завдання  -  розкривати  злочини  й  хапати  за  коміри  тих, хто  їх  скоює.
          З  отакою  тезою  Арлі  повністю  погоджувався.  А  ще  в  нього  була  деяка  таємна мрія.  Саме  така  мрія  звичайно  виникала  в  поліцейських  службовців  держав  Співдружності  (й  не  лише!),  коли  їм  доводилось  контактувати  з  Верою  Ломбард.

      
                ******************

         Зустріч  Вери  Ломбард  і  Флори  Кін  відбулась  у  тій  самій  кімнаті,  в  якій закінчилося  життя  Аделаїди  Бленд.  У  Флори  не  було  заперечень  протии  участі  місіс  Ломбард  в  розслідуванні  вбивства.  Місіс  Кін  показала  Вері те,  що вона  забажала  побачити:  колишню  кімнату  Аделаїди;  столик, біля  якого  сиділи  Флора  й  Дороті  під  час  трагедії;  сходи, по  яких  втік з  дому Аплдорс,  при  тому  -  штовхнувши  старого  слугу.
         -  В  бідолахи  Скеґлоу,  -  зауважила  Флора,  -  досі  болять  після  цього  випадку  кістки.  Усе  ж  він -  зовсім  старий…
         Але  Вера  поцікавилась  не  кістками  Скеґлоу.
         -  Місіс  Кін,  - запитала  вона,  -  а з  якого  часу  ви  спілкуєтеся  з  Дороті  Пенслі?
         -  З  того  дня,  коли  я  приєдналась  до  клубу  «Оптимістка».  Вона  прийшла  туди  трохи  раніше  за  мене.
         -  А що  саме  змусило  міс  Пенслі  стати  однією  з  оцих  ваших «Оптимісток»?
         Засмутившися,  Флора  сказала:
          -  Дороті  не  уповноважила  мене  на  те, щоб  я  розповідала  комусь  про  її  особисті  справи… 
           Вера  вирішила  трохи  підказати:
           -  В  мене  є  інформація  про  те,  що  до  особистих  жіночих  проблем  міс  Пенслі  має  деяке  відношення  отакий  чоловік  - Тiмотi  Моґсон. 
           -  Дивно,  -  відповіла Флора, -  що  це  звідкись  стало  відомим  вам…  Але,  враховуючи, що  ви  працюєте  загалом  з інспектором  Арлі…  Добре -  слухайте.  В  Дороті  був  наречений.  Його  ім'я  -  саме  Тiмотi  Моґсон.  Між  ними  вже  склалися  близькі  стосунки…  Можна  було  назвати  їх  співмешканцями…  Що  в  нас  сьогодні?  Двадцять  третє  вересня?  Отак,  Дороті  вже  протягом  майже  місяця  слід  було  б  називатися  «місіс  Моґсон»!  Бо,  укладення  шлюбу  їм  призначали  на  тридцяте  серпня…  Але  вийшло  так,  що  Моґсон  кинув  бідолаху  Дороті.  Коли  до  весілля  залишався  тільки  місяць,  він  познайомився  з  іншою  дівчиною.  I  заради  неї  припинив  відносини  з  Дороті.
           - Що ж  там  за  фатальна  красуня?
           - Отак,  вона  - не  фатальна  красуня, а  фатальна  багатійка! Племінниця  банкіра. Сучасні  представники  чоловічої  статі  скрізь  цікавляться  не  зовнішністю  дівчини,  а  статком  її  родини.  Хтось  навіть  написав:  «Навіть  ґанджі  багатої  нареченої  здаються  нареченому   перевагами,  але  навіть  переваги  бідної  здаються  йому  ґанджами».
           -  Цинічна  цитата, -  зауважила  місіс  Ломбард,  -  але,  на  жаль, правдива. Місіс  Кін,  а  яка  в  вас  склалася  думка  щодо  Моґсона? Що  він  за  людина?
           Флора  Кін  відповіла:
           -  Мені  важко  висловити  будь-яку  думку  про  нього, адже,  я  жодного  разу  його  не  бачила  й  з  ним  не  спілкувалась.  Взагалі,  про  його  існування  я  взнала тільки  від  Дороті  Пенслі. А  з  нею  я  познайомилася  вже  після  припинення  її  контактів  з  оцим  суб’єктом.  Щоправда,  поведінка  Моґсона  мене  обурила.  Що  ж  це  таке?  Переконав  дівчину  в  щирості  й  серйозності  своїх  намірів, схилив  її  до  близькості,  а  потім  -  втік  від  неї  до  вигіднішої  нареченої!  Непорядна  людина!
           -  Погоджуюся  з  вами,  місіс  Кін.  Проте,  мене  оцей  Моґсон  зацікавив...  Справа  у  тому,  що  мені  вже  доводилося…  зустрічатися  з  ним.  Справді, не  зовсім  безпосередньо.  Але  -  теж  під  час  деякого  розслідування.  Я  запам’ятала  цього  типа. 
           -  Певно, - сказала  Флора, -  з  приводу  Моґсона  вам  слід  поспілкуватися  з  Дороті. Вона  може  розказати  про  нього  набагато  більше  за  мене.
           -  Місіс  Кін!  В  мене  є  до  вас  важливе  прохання:  не  повідомляйте  міс  Пенслі  про  мій  інтерес  до  Тімоті Моґсона! 
           -  Чому,  місіс  Ломбард?
           -  Тому, місіс  Кін,  що  в  жінки,  яка  любить  чоловіка  - особлива  психологія. Моґсон  скривдив  Дороті  Пенслі.  Але,  якщо  йому  загрожуватиме  якась  небезпека,  й  Дороті  дізнається  про  неї…   Вона  зможе  забути  про  кривду  й  попередити  його…  наприклад,  про  те,  що  дехто  Вера  Ломбард  цікавиться   його  особистістю.  А якраз  це  було  б  небажаним.  Адже,  Тімоті,  вочевідь,  теж  знає,  хто така  Вера  Ломбард.
         
               
                ******************   

            Від  інспектора  Арлі  місіс  Ломбард  отримала  інформацію  про  двох  приятельок  покійної  місіс  Бленд. Їхні  телефонні  номери  відшукалися  в  записнику  Аделаїди.  Арлі  вже  бесідував  з  ними, але, з  його  погляду,  розповіді  обох  жінок  не  містили  чогось  цікавого.  Проте, Вера  вирішила, що  їй  слід  особисто  поспілкуватися  з  приятельками  загиблої.
            … Місіс  Джоана  Портер,  вдовиця,  худорлява  жінка  маленького  зросту з  фарбованим  сивим  волоссям,  не  відмовилась  від  розмови  про  небіжчицю:
             -  Аді  була  чудовою  жінкою!  Ми знали  одна  одну  з  дитинства.  Тоді  усе  було  гарно,  але  потім,  коли  вже  були  дорослими,  їй  постійно  не  щастило.  Я  маю  на  увазі  шлюбні  справи…  Її  першим  чоловіком  став  Джек  Уембл.  Він  зловживав  алкоголем  та,  нарешті, помер  від  цирозу  печінки,  але  Аді  сама  поширила  чутку  про  те,  що  він  нібито  страждав  на  канцер…  Певно,  вам  зрозуміло,  навіщо  вона  це зробила. Адже,  всі  знають,  що  від  цирозу  помирають тільки  пиятці,  а  Аді  намагалася  приховувати  від  людей  ґанджі  Уембла,  бо  їй  було  соромно…  Після  Уембла  залишився  невеликий   капітал,  але  Аді  не  вміла  займатися  справами,  її декілька  разів  обманювали  й  вона  майже  всього  позбавилась.  Потім  в  її  житті  з’явився  Джозеф  Бленд  - багатий  вдовець  з  дочкою.  Аді  стала  його  дружиною.  Він,  на  відміну  від  Уембла,  не  був  шанувальником  пляшки.  Але  в  нього  відшукався  інший  ґандж  -  деспотізм.  Аді  не  мала  права  зробити  жодного  кроку  без  його  дозволу.  Щоправда,  він  забеспечив  її.  Щодо  цього  жахливого  Аплдорса…  Мені  він  одразу  не  сподобався!
            -  Ви  знали  його?
            -  Одного  разу  Аді  запросила  на  «файф-о-клок»  мене  й  Емілі  Дженкінс.  Нам  обом  здалося,  що  вона  переслідувала  визначену  мету  -  показати  нам  Аплдорса.  Він  теж  там  був.  Але,  певно,  в  нього  не  виникло  бажання  знайомитися  й  спілкуватися  з  нами. Він  посидів  трохи  й  пішов.  При  цьому  -  мовчав  протягом  усього часу.  Потім  Аді  сказала,  що  він  -  сором'язливий,  тому  й  переважно  мовчить.  На  мою  точку  зору  -  якась  дивна  «сором'язливість»!  Вбивати  він  чомусь  не  посоромився! 
           -  Що  саме  місіс  Бленд  говорила  вам  про  Аплдорса?
           -  Вона,  бідолаха,  відверто  захоплювалась  їм.  Він  постійно  розповідав  їй  про  різні  країни,  про  власні  пригоди,  які  траплялися  з  ним  в  оцих  країнах…  Адже,  він  раніше  був  моряком, і  відвідав  впродовж  своєї  кар'єри  безліч  місць…
           -  Приятелька  часом  не  розповіла  вам,  де і  як  саме  вона  познайомилася  з  Аплдорсом?
           -  Це  трапилося  в  театрі  «Ковент-Гарден».  Аді  була  шанувальницею  театра.  Справді,  на  опери  та  оперети  вона  не  ходила  через  свій  слабкий  слух  -  важко  слухати  музику,  користуючися  слуховим  апаратом.  Проте,  драматичні  вистави  вона  дуже  любила.  Місце  Аплдорса  було  поряд  з  її  місцем.  В  антракті  Аплдорс  звернувся  до  Аді  -  хотів  з'ясувати  її  думку  про  гру  акторів.  Потім  почав  говорити  про  Шекспіра  -  показували  якраз  його  п'єсу.  Аді,  як  про  це  звичайно  говорять, знайшла  споріднену  душу…   Тим  вечором  вони  розпрощалися  вже  як  приятелі…  А  потім  він  сам  декілька  разів  телефонував  їй  та  запрошував  її  на  вистави,  до  кафетерію,  ще  будь-куди.  Пізніше  вона  почала  запрошувати  його  до  себе.  Нещодавно  вона  потелефонувала  мені  й  повідомила  мене  про  те, що  Аплдорс  запропонував  їй  стати  його  дружиною.  Хто  б  знав,  що  їй  тоді  лишалися  тільки  два  дні  до  загибелі,  й  що  саме  він  її  вб'є?!
        - А  як  вона  відповіла  на  пропозицію  Аплдорса?
        - У  той  день,  коли  ми  з  нею  про  це  розмовляли,  вона  ще  не  встигла  відповісти  йому.  Але,  мені  здалося, що  вона  більше схилялась  до  згоди, ніж  до  відмови.
        -  Ви  сказали,  місіс Портер,  що  в  місіс  Бленд  були  проблеми  зі  слухом.  А  який  в  неї  був  зір?
        -  Вона  страждала  на  далекозорість.
        -  Місіс  Портер,  а  вам  не  доводилось  чути  від  Аделаїди  Бленд  отакого  прізвища  -  Моґсон? 
        -  Не  пригадую.  А хто  це  такий?
        -  Дехто  Тімоті  Моґсон,  молодий  чоловік  - йому близько  тридцяти  років.
        -  Мені  здається,  місіс  Ломбард,  що  Аді  ніколи  не  згадувала  цього  імені.  Принаймні  -  в  наших  бесідах.  Але,  чому  ви  вважаєте,  що  Аделаїда  його  знала?
        -  Мені,  місіс  Портер,  відомо  про  нього  дещо…  Моґсон  працює  в  банку.  Завдяки  своїй  посаді,  він  може  з'ясовувати,  яке  фінансове  становище  має  визначена  людина.  Певно,  ви  вже  второпали, що  його  цікавлять  самотні  жінки.  При  цьому,  він  віддає  перевагу  літнім  жінкам.  Принаймні  -  тим,  які  набагато  старші  за  нього…  В  мене  виникла  підозра,  що  Тімоті Моґсон  міг  бути  причетним  до  історії з  Аделаїдою  Бленд…
        Джоана  Портер  почала  запевнювати  Веру  в  тому, що  Аделаїда  Бленд   ніколи  не  зв’язалася  б  з  якимось  сумнівним  молодиком.  Але  було  помітним, що Моґсон  зацікавив  місіс  Портер.  Зацікавив  не  як  чоловік  (Джоана  не  була  зовсім  дурною  жінкою),  а  як об’єкт  для  пліток…

               
                ******************

        На  відміну  від  маленької  та худенької  Джоани  Портер, міс  Емілі  Дженкінс  виявилася  жінкою  величезною -  високою  й  огрядною.  Щодо  голоса  «красуні»,  фахівці  із  музики,  безперечно,  класифікували  б  його,  як  бас.  А  її  обличчя  можна  було  сміливо  називати  «бульдожим».  На  стінах  кімнати,  яку  вона  обрала  для  розмови  з  Верою  Ломбард,  було  забагато  світлин,  на  яких  зображались  бульдоги  й  мопси.  I  здавалося,  що  зі  стін  дивились  на  світ  пращури  й  родичі  самої  міс  Дженкінс,  бо  схожість  була  майже  повною.
        Дізнавшися,  що  об’єктом  інтересу  Вери  були  стосунки  між  покійною  Аделаїдою  й  Аплдорсом,  міс  Дженкінс  забасила:
        -  Я  досі  не  второпала,  навіщо  їй  був  потрібним  той  божевільний  суб'єкт?!  Та  навіщо  взагалі  жінці  нашого  віку  треба  зв'язуватися  з  чоловіками?  Й  без  них  можливо  жити  чудово!  Тим  більше,  в  Аделаїди  вже  були  два  шлюби,  з  Уемблом  та  з  Блендом…  Певно,  цей  досвід  був  достатнім,  щоб зробити  необхідні  висновки  й  зрозуміти,  що  найкращий  варіант  для  жінки   -  самотність. 
        Певно,  Емілі  Дженкінс  була  переконаною  старою  дівою.
        Вера  ухилилась  від  «філософського»  обговорення  проблем  переваг  і  ґанджів  жіночої  «незалежності».  Її  цікавила  тільки  історія  загибелі  Аделаїди  Бленд.  Тому  місіс  Ломбард  заперечила  Емілі  лише  з  приводу  оцеї  самої  історії:
        -  В  вашої  приятельки,  вочевідь, були  інши  погляди,  міс  Дженкінс.  Певно,  їй  була  потрібним  кохання…
        -  Й  до  чого  це  кохання  її  довело?  До  загибелі! 
        -  Але,  певно, спілкуючися  з  Аплдорсом,  вона  не  очікувала  отакого  кінця…
        -  Не  знаю,  місіс  Ломбард,  як  він  спілкувався  із  нею,  але  із  нами -  із  мною  й  із Джоаною  Портер  -  він  взагалі  не  хотів  розмовляти.  Лише  головою  кивав.
        -  А  ви  його  скільки  разів  бачили?
        -  Двічи.  В  перший  раз  Аделаїда  запросила  мене  й  Джоану  Портер  до  свого  дому,  щоб  нас  познайомити  з  ним.  А  в  другий  раз  я  вирішила  сама  відвідати  Аделаїду  й  застала  в  неї  Аплдорса.  Доречі,  другого  разу  із  мною  був  сер  Альберт.  Йому  відверто не  сподобався  Аплдорс.  А  сер  Альберт  ніколи  не  помиляється!
         -  Хто  такий  сер  Альберт?
         -  Сере  Альберте, любий  друже,  -  ніжно  покликала  міс  Дженкінс,  -  підійдіть  до  нас, будь  ласка!   Місіс  Ломбард  хоче  познайомитися  з  вами! 
         Поряд  з  жінками  з’явився   кругленький  мопсик.  Вера  погладила  собачку  по  оксамитовій  шубці.  Серу  Альберту  це,  певно,  сподобалось, він  почав  пеститися.
         -  От,  - зауважила  міс  Дженкінс,  -  вас,  місіс  Ломбард,  сер  Альберт  відразу  визнав  гарною  людиною!  А  Аплдорса,  цього  злидня  -  якраз  навпаки!  Сер  Альберт  категорично   відмовився  підійти  до  нього  й  почав  незадоволено  гавкати.
         Міс  Дженкінс  теж  погладила  мопса  й  додала:
         - Я  читала  декілька  наукових  книжок.  В  них  мова  йшла  про  те,  що  тварини,  а  собаки  -  особливо,  відчувають  присутність  нечистої  сили  й  визначають,  в  кому  саме  вона  сидіть!  Певно,  сер  Альберт  одразу  відчув  в  Аплдорсі  нечисту  силу.
         Вера  Ломбард  ставилась  до  теорії  існування  «нечистої  сили»  з  недовірою,  але  не  стала  сперечатися  з  Емілі  Дженкінс  й  спростовувати  її  ствердження.  Замість  дискусії  про  «бісовщину»,  місіс  Ломбард  перейшла  до  «теми  Тімоті  Моґсона».  Відповіді  міс  Дженкінс  з  цього  приводу  не  відрізнялися  від  відповідей  Джоани  Портер.  Вера  вважила  потрібним  додати, що  одного  разу  вона  особисто  бачила,  як  Моґсон  бив  ногою  собачку.  Після  цього  згадання  їй  довелось  вислухати  від  міс Емілі  багаточисельні  «компліменти»  на  адресу  Моґсона.  Сумнівів  не  було  - Тімоті  став  для  міс  Дженкінс  особистим  ворогом. 
         
          
       
                ******************

         Настрій  в  банківського  службовця  Тімоті  Моґсона  був   відверто  поганим.  Адже,  вже  протягом  двох  днів  деякий  суб’єкт  з  ліцензією  приватного  детектива  швендяв  по  банку  й  ставив  перед  колегами  Моґсона  різноманітні  питання.  Усі  питання  стосувались  саме  Моґсона.  Від  безпосереднього  спілкування  з  Тімоті  детектив  ухилився.
         Наприкінці  робочого  дня  секретарка  запросила  Моґсона  до  кабінету  шефа.
         Тільки  побачивши  клерка,  містер  Оруел  одразу  запропонував:
         -  Моґсоне!  Перерахуйте  мені  ваші  гріхи  перед  законом. 
         Тімоті  здивувався:
         -  Гріхи  перед  законом?  В  мене  їх  немає.
         -  У  такому  разі,  - запитав  шеф  з   неприхованою  недовірою,  -  чому  вами  цікавляться  поліцейські  служби  й  приватні  детективи?  Не  знаєте, що відповісти?  А  шкода!  Вашою  особистістю  цікавилися  з  приводу  справи  про  навмисне  вбивство!
          -  Сере,  невже  ви  припускаєте  мою  причетність  до  подібних  справ?
          -  Не  знаю,  не  знаю…  Але  для  нас  не  є  бажаними  будь-які  підозри  відносно  наших  людей.  А  про  вас  -  крім  того,  про  що  я  вже  сказав  -  циркулюють  визначені  чутки...
         -  Які  чутки,  сере?
         -  Наша  діяльність   зв’язана  з  обробкою  визначеної  інформації  про  статки  наших  клієнтів.  Навіть  дурню  зрозуміло,  що  ми  не  маємо  права  використовувати  таку  інформацію  для  будь-якої  мети,  крім  тої,  з  якою  нам  її  надають  клієнти.  Але,  до  мене  дійшли  деякі  свідомства  з приводу  вас,  Моґсоне!   Не  здогадуєтесь,  які  саме?  Використовуючи  приховані  дані,  ви  «обчислюєте»  самотніх  літніх  жінок,  в  яких  є  статки,  й  починаєте  упадати  за  обраною  жертвою...
         -  Містере  Оруел,  це  -  наклеп!  Які  літні  жінки?  В  мене  є  наречена…
         -  Мені  відомі  ваші  шлюбні  плани,  Моґсоне.  До  речі,  в  них  фігурує  дівчина  з  багатої  та  впливової  родини…  Я  уявляю  собі  реакцію, яка  виникне  в  містера  Мак-Деріка,  коли  до  нього  дійде  те,  що  вже  дійшло  до  мене…  Зрештою,  це  - вже  його  особиста  справа.  Щодо  мене,  я вимушений  запропонувати  вам,  Моґсоне,  пошукати  для  себе  інше  місце.  Ми  дбаємо  про  репутацію  нашого  банка  й  не  можемо  допустити,  щоб  вона  страждала  через  вашу  підозрілу  поведінку.  Погана  репутація  одного  клерка  псує  репутацію  банка.  Вибачте,  але  нам  цього  не  треба.
        …Відчуття  в Тімоті  після  розмови  з шефом  було  таким,  неначе  б  то  його  змусили  з'їсти  сирого  пацюка  без  солі  й  без  перцю.
        Покинувши  банківську  будівлю,  Моґсон  вирішив  потелефонувати   нареченій.  Але  слухавку  взяв  її  дядько  -  той  самий  Джон  Мак-Дерік,  якого  згадував  у  неприємній  розмові  містер  Оруел.
        З'ясувавши,  що  телефонує  саме Моґсон,  та  що  він  прохає  покликати  до  аппарату  Розмері (таким  було  ім'я  племінниці  Мак-Деріка  й  нареченої  Моґсона),  містер  Мак-Дерік  заявив:
        -  Я  вимушений  повідомити  вас,  містере  Моґсон,  про  скасування  нашої  згоди  на  укладення  шлюбу  між  вами  й  моєю  племінницею.  Говорячи  «нашої»,  я  маю  на  увазі  себе  й  свою  дружину.
         Розмері  завжди  називала  Мак-Деріка  дядьком,  бодай,  насправді,  не  він  був  її  дядьком, а  його  дружина   була  її  тіткою.  Але, влада  в  родині  завжди  була  саме  в  руках  містера  Мак-Деріка.  Дружина  ніколи  не  заперечувала  йому.  У  тому  -  з  приводу  справ,  які стосувались  її  племінниці.  (Розмері  була  дочкою  сестри  дружини  Мак-Деріка;  обидва  її  батьки  померли  молодими,  й  дівчину  виховало  подружжя  Мак-Дерік.)
          
         -  Це,  -  продовжив  Джон  Мак-Дерік,  -  наше  сумісне  вирішення,  воно  -  остаточне.  Пропоную  вам  наперед  не  телефонувати  сюди  й  не  вишуковувати  інших  можливостей  встановити  контакти  з  Розмері. 
          -  Містере  Мак-Дерік,  -  усе  ж  спробував  з'ясувати  Тімоті,  -  чому  ваше  ставлення  до  мене  змінилось?  Що  трапилось?
          -  Мені  здається, містере  Моґсон,  що  це  відомо  вам  краще,  ніж  мені.  Вважаю  нашу  розмову  закінченою.  Попереджую  вас:  якщо  ви,  не  зважаючи  на  мою заборону, спробуєте  таємно  підтримувати  відносини  з  Розмері,  я знайду  засоби  вплинути  на  ситуацію.  Але  -  повіріть!  -  не  в  ваших  інтересах  змушувати  мене  застосовувати  оці  засоби.
          …Це  було  вироком  без  права  на  оскарження.  Вдача  містера  Джона  Мак-Деріка  була  відомою  Моґсону.  Жартувати  з  чоловіком  тітки  Розмері  було  небезпечним  заняттям. 
               

                ******************

           Про  те,  що  Тімоті  Моґсона  звільнили  з  роботи,  й  про  те, що  родичі  вигідної  нареченої  надіслали  його  до  біса,  Вера  Ломбард  розповіла  інспектору  Арлі.  Сищик  поцікавився:
           -  А  які  в  вас  є  докази  його  причетності  до  вбивства  Аделаїди  Бленд?
           -  Ніяких!  Він  взагалі  не  мав  до  нього  будь-якого  відношення.  Доречі,  службові  гріхи  Моґсона  -  те  моя  вигадка.  Я  навмисно  влаштувала  поширення  чуток  та  пліток  проти  нього.  А  приватний  детектив  Роналд  Колі  -  мій  старий  знайомий.  Він  допоміг  мені  створити  необхідний  антураж  в  банку.  Результати  -  чудові.  Всі,  хто  міг  послати  Моґсона  на  відому адресу,  саме  це  й  зробили.
           -  Але,  навіщо  це  було  вам  потрібно?
           -  А  я, інспекторе,  завжди  співчуваю  дівчинам, які  позбавлені  підтримки  від  родичів  та  вимушені  самостійно  заробляти  гроші.  Тридцять  років  тому  я  теж  була  саме  такою  дівчиною…   Моґсон  скоїв  підлість,  кинувши   Дороті  Пенслі.  I  я  вважила  його  вартим  покарання.  Ось  побачите  -  незабаром  він  ще  приповзе  до  неї  на  колінах!  Як  вона  на  це  зреаґує -  не  знаю.  Але, якщо  Дороті  попрохає  в  мене  поради  з  цього  приводу,  я  пораджу  їй   послати  Моґсона…  на  ту  саму  славнозвісну  адресу,  на  яку  його  вже  послали  банківське  керівництво  й  родичі  нової  нареченої.
           -  А  ви, -  зауважив  Арлі,  - небезпечна  жінка.
           -  Справедлива  жінка,  -  вточнила  Вера  Ломбард.  -  Вважаю, що  наслідком  кожного  підлого  вчинка  має  ставати  покарання  для  того,  хто  його  скоює.  Коли  цей  принцип  стане  загальним  правилом,  чисельність  підлотників  істотно  зменшиться.
           -  У  цьому  з  вами  слід  погодитися.  Але,  усе  ж,  що ми  робитимемо  з  убивством  місіс  Бленд?  Це - не  якийсь  пересічний  підлий  вчинок,  це  - фелонія  першої  ступені.
           -  Вбивство  Аделаїди  Бленд?  В  ньому  взагалі  немає  нічого  складного.  Дивно,  що  ви  старанно  шукали  вбивцю  після  розмови  між  ним  і  вами.
           Слова  Вери  Ломбард  вразили  Арлі:
           -  Яку  розмову  ви  маєте  на  увазі?! Я  жодного  разу  не  бачив  Джезекію  Аплдорса!
           -  Й  ніколи  не  побачите,  друже.  Бо  такої  людини  взагалі  не  існує.
           -  Ви  хочете  сказати,  що  насправді  в  нього  - інші  ім'я  й  прізвище?  Вочевідь,  це  -  саме  так.  Але  вбивця  Аделаїди  Бленд,  певна  річ, існує. Адже,  три  свідки  бачили,  як  він  її  вбив.  Він  втік  з  місця  скоєння  злочину  та  сховався  десь  від  поліції...
           -  Треба  додати,  -  перебила  сищика  Вера, - що  через  півгодини  після  вбивства  він  повернувся  туди,  де  він  його  скоїв.
            -  Я  не  можу  второпати,  місіс  Ломбард!  Як  він  спромігся  повернутися,  щоб  його ніхто  не  помітив?
            -  Його  всі  бачили.  Й  ви  -  теж,  любий  друже. 
            -  Слухаючи  вас, я  відчуваю  себе  повним  йолопом…
            -  Це - ще  не  надто  велика  біда.  Набагато  гіршим  є  те,  що  вбивці  вважають  йолопами   слуг  закона.  Але  я,  Вера Ломбард,  не  дозволю  їм  сміятися  над  поліцією!  Добре  сміється  той,  хто  сміється  останній!  А  сміятися  останнєю  я  завжди  вважаю  за  краще  сама.
            -  Ви  вживаєте  множину  - «вбивці»,  а  не  «вбивця»,  -  зауважив  Арлі. -  З  вашого  погляду,  Аплдорсу  -  поки  я  називаю його  саме  так  -  хтось  допомогав?  Але  хто  б  став  допомогати  психу?
            -  Я  вимушена  повторити:  не  було  ніякого  Аплдорса!  Ніякого  колишнього  моряка, ніякого  залицяльника  вдовиці  Бленд,  ніякого  божевільного  психа!  А  хто  був  і  хто  досі  є?  Є  молода  жінка,  спадкоємка  свого  батька.  Є  її  чоловік,  про  якого  ви  знаєте,  що  він  нібито  кинув  дружину  заради  якоїсь  красуні.  Але,  звідки  це  вам  стало  відомим?  Лише  з  їхніх  власних  слів!  Невже  вас  не  наштовхнув  на  визначені  думки  підозрілий  збіг  часу,  коли  Чарлз  Кін  «кинув»  Флору,  й  часу,  коли  її  мачуха  познайомилася  з «Аплдорсом»?  Чому  «Аплдорс»  був  дуже  мовчазним,  що  підтверджують  приятельки  Аделаїди?  Ще  не  здогадалися?  Дивно! 
       Ким  був  Чарлз  Кін?  Диктором  телебачення!  Певно,  він  гарно  вмів  гримуватися,  тобто  -  зміняти  власну  зовнішність.  Для  Чарлза  не  було  важким  зовнішньо  перевертатися  на  літнього  чоловіка,  «колишнього  моряка  Джезекію  Аплдорса».  Тим  більше,  що  «грати  роль»  треба  було  лише  перед  далекозорою  Аделаїдою  Бленд  та  перед  майже  сліпим  слугою.  Справді,  дехто  усе ж  помітив  грим!  Ніколи  не  здогадаєтеся,  хто  саме!  Сер  Альберт  -  мопсик,  собачка  Емілі  Дженкінс!  Я  навмисно  з'ясовувала:  в  багатьох  речовин,  які  застосовуються  для  гримування  -  спеціфічний  запах.  Люди  його  не  відчувають,  але  собак  він  чомусь  роздратує.  Тому  сер  Альберт  і  гавкав  на  «Аплдорса»!
       Але  змінити  голос  -  набагато  складніше  завдання,  ніж  змінити  обличчя.  А  саме  голос  диктора  могла  впізнати  кожна  людина,  бо  майже  усі  сучасні  люди  -  телеглядачі.  Тому  й  доводилося  «Аплдорсу»  бути  «мовчазним».  Аделаїда  була  для  нього  з  цього  погляду  безпечною  -  вона  користувалася  слуховим  апаратом.      

        Сусідні  місця  в  театрі,  певна  річ,  влаштувала  Флора. Знайомство  відбулось,  «Аплдорс»  швидко  підкорив  серце  Аделаїди.  Вона  мріяла  про  весілля,  а  він  готувався  до  вбивства. 
         Чим  займалася  протягом  цього  часу  Флора  Кін?  Вона  вступила  в  клуб  «Оптимістка»…  переслідуючи  яку  мету?  Аби  знайти  там  нову  приятельку!  Яка,  на  відміну  від  старих,  ніколи  не  спілкувалася  з  Чарлзом  Кіном  в  приватних  обставинах.  А  тому  -  безперечно,  не  впізнає  його.  Такою  новою  приятелькою  стала  Дороті  Пенслі.  Навіщо  вона  була  потрібною  Флорі? Як  сумлінний  свідок  вбивства,  скоєного…  ким?  Залицяльником  мачухи  Флори  Кін,  колишнім  моряком  Аплдорсом,  а  ніяк  не  Флорою  Кін  та  не  її  чоловіком,  диктором  Чарлзом  Кіном.  Флора  запрошує  Дороті   до  себе,  при  цьому  -  телефонує  звідкись  Чарлзу  й  дає  сигнал:  «Починай!».  Кін-Аплдорс  з’являється,  знаючи,  що  в  будинку  перебуває  свідок  -  Дороті  Пенслі.  «Наречений»  піднімається   по  сходах,  входить  в  кімнату  Аделаїди  та  майже  одразу  б'є  її  по  лицю.  Доречі,  вас  не  здивувало,  що  вбивця,  який  пізніше  застрілив  жертву,  спочатку  двічи  вдарив  її?  Ви  вважили,  що  це -  логіка  божевільного?  Ні,  це  було  хитрим  розрахунком.  Навіщо  «Аплдорс»  бив  Аделаїду?  Щоб  вона  вибігла  з  кімнати  в  хол,  де  сиділи  дві  жінки  -  співучасниця  вбивства  Флора  Кін  і  сумлінний  свідок  Дороті  Пенслі.  Саме  перед  очима  Дороті  Пенслі  загримований  Кін  мав  убити  місіс  Бленд!  Аби  потім  щира  й  чесна  Дороті  підтвердила:  стріляв  Джезекія  Аплдорс!
         «Аплдорс»  вбиває  Аделаіду  й  втікає…  куди?  В  деяку  квартиру,  яку  напередодні  вбивства  він  орендував  на  сусідній  вулиці.  Для  злочинців  була  важливою  наявність  в  ній  лише  однієї  речі  -  телефона.  Адже,  пригадайте:  майже  одразу  після  трагедії  Флора  телефонує  Чарлзу…  нібито  -  туди,  де  він  «живе  з  коханкою».  Але  насправді  ніякої  коханки  не  існувало.  Флора  телефонувала  на  сусідню  вулицю!  Який  в  цьому  сенс?  А  ви  згадайте:  Чарлз  нібито  «не  повірив»  розповіді  Флори  про  вбивство.  I  що  робить  Флора,  аби  «переконати»  його?  Передає  слухавку  слузі!  Дуже  важливий  момент!  В  Скеґлоу  -  поганий  зір, але,  на  відміну  від  Аделаїди  -  нормальний  слух.  Він  розмовляє  по  слухавці  з  Чарлзом,  який  перебуває…  де?  За  версією  Флори  -  в  квартирі  біля  Віндзор-парку!  Дуже  далеко  від  місця  вбивства!  Скеґлоу  -  другий  сумлінний  свідок,  який  трохи  пізніше  підтвердить,  що  чоловік  його  господині  через  декілька  хвилин  після  вбивства  перебував  в  протилежному  кінці  величезного  міста.  Ось  як  вони  гарно  все  спланували!  Вбивство  скоює  «Джезекія  Аплдорс»,  це  бачила  Дороті  Пенслі.  Вона  своїми  показаннями  забеспечує  алібі  для  Флори,  а  старий  слуга  -  для  Чарлза.  Два  чесні  й  сумлінні  свідки  створюють  для  злочинців  алібі,  навіть  не  підозрюючи,  що  їх  використовують  наосліп!
          Здається,  що  я  вже  все  пояснила.  Залишається  мотив.  З  цього  приводу  слід  нагадати,  який  зміст  мав  заповіт  Джозефа  Бленда  в  тій  частині,  яка  стосувалась  вдовиці.  Аделаїда  одержала  пожиттєву  ренту.  А  що  це  таке  -  пожиттєва  рента?  Прибутки  з  деякого  капіталу,  який  залишається  недоторканим…  протягом  якого  часу?  Протягом  життя  одержувача  ренти  -  Аделаїди  Бленд!  А  що  трапляється  з  «рентним  капіталом»  після  смерті бенефіціара?  Капітал  повертається  до  загальної  маси  спадщини,  тобто,  потрапляє  в  руки  Флори  Кін!  Я  знайшла  фахівців,  які  швидко  з'ясували,  яке  фінансове  становище  в  подружжя  Кін.  З'ясували  те  саме,  що  я  й  підозрювала:  в  Кінів  -  великі  борги.  «Рентний  капітал»  надавав  їм  можливість  позбутися   багатьох  проблем.  Але  одержати  його  Флора  Кін  могла  лише  після  смерті  своєї   мачухи.  Саме  заради  оцеї  суми  молода  жінка  та  її  чоловік  задумали  й  скоїли  вбивство.

               
                ******************

        З  допомогою  Вери  Ломбард  інспектор  Арлі  «натиснув»  на  Чарлза  Кіна.  Колишній  диктор  «зламався»,  коли  Вера  в  розмові  з  ним  «впевнено»  заявила:  «Це  був  саме  ваш  план,  містере  Кін,  а  Флору  ви  змусили  взяти  участь.»  Чарлз  одразу  залементував:  «Зовсім  не  так!!  Це  вона  усе  задумала  й  спланувала, я  б  ніколи  не  зміркував!!»  Оці  слова  були  зізнанням  вбивці.
        Чарлза  Кіна  заарештували  й  висунули  йому  звинувачення  в  убивстві  Аделаїди  Бленд.  Заарештувати  Флору  поліція  не  встигла.  Дізнавшися  про  розкриття  злочина  й  про  арешт  свого  чоловіка,  місіс  Кін  наклала  на  себе  руки.
        -  Що  ж,  -  констатував  Арлі,  -  вона  все  ж  уникла  суду…
        -  Крім  людських,  земних  судів,  -  відповіла  Вера  Ломбард, -  існує  ще  інший  суд. А  його  досі  ніхто  ще  не  уник.

                К  I  Н  Е  Ц  Ь.

         
               

 

          

         

       
;