Якби-я був дощем-
Стукотить він весело та пустотливо цей курячий дощик по дахах і парасолях. Нечемними струмочками заливається в долиноньку між грудей дівочих. Струменить по ринвах та стікає в цеберочка. А там вже сонячні зайчики виблискують та чекають на любисток. Настоїться він на літеплі до вечора. І митимуть ним волосся на тіла за день розпашілі красуні. Бо ж чи не гарні влітку дівки з молодицями в дощовій воді купані, заговореній «люби мене не покинь, легіню»?
Якби я був дощем, купав би траву на луках мало не кожен день аби була вона соковитою, не вигорала на сонці липневому. І падали би мої краплі важкі на річку і пінилася би вода і сотні тисяч маленьких кіл зливалися б у феєричну симфонію. А в тому мереживі плавали би двоє зовсім голісіньких. Бо кого тут стидатися? Дощу безсоромного, який, як найкращий скульптор робить одежу зайвою у тих, хто забув парасолю або зумисне не взяв?
Якби я був дощем, я би зварив тобі борщику, якого світ ще не знав. У ньому був би мед Золотого Сонця, дещиця срібної солі Чумацького Шляху і дивовижне зілля клечальних свят. Я би нагодував ним всіх, хто втратив надію зустріти кохання-долю. Світ би змінився на якусь часину. Цього було би достатньо, щоб не думати про те, що десь трава зеленіша…
Свидетельство о публикации №213033102116